9       Катехизм УГКЦ складається з трьох частин: «Віра Церкви», «Молитва Церкви» і «Життя Церкви». Такий поділ є відображенням самої суті християнського спасіння. Церква, споминаючи в анафорі події історії спасіння, вершиною якої є Пасха Христова, сповідує основні істини християнської віри. Ці істини разом із тлумаченням Символу віри розкриваються у першій частині Катехизму.

12  Перша частина Катехизму розкриває зміст християнської віри в Пресвяту Тройцю: Отця, і Сина, і Святого Духа – єдиного Бога, Який об’явив Себе людям і дав їм пізнати Свою волю^[1]. Цей зміст віри Церк-ва урочисто сповідує, соборно проголошуючи Символ віри, та молитовно досвідчує в анафорі Божественної Літургії. Тому перша частина Катехизму, яка складається з трьох розділів, побудована на тлумаченні Символу віри та Анафори Літургії святого Василія Великого.

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»] (18 листопада 1965), 2.

42     У читанні й тлумаченні Святого Письма Церква завжди враховує два виміри: божественний і людський. Нехтування людським виміром Святого Письма веде до буквалізму – коли людським формам передачі Божого Слова надається божественного характеру; заперечення ж божественного виміру зводить Святе Письмо лише до історично-літературного твору.

46  «Незнання Писань є незнанням Христа» – навчає святий Єронім^[1]. І тому, щоб пізнати Христа, треба читати Святе Письмо, яке, за словами апостола Павла, «натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тм. 3, 16-17). Читати Святе Письмо треба щоденно: «Читання Святого Письма кожного дня, хоч би на хвилинку, повинно стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденною поживою людей^[2]».

^[1] Єронім, Коментар на пророка Ісаю, Вступ; пор. Венедикт ХV, Енцикліка Spiritus Paraclitus [«Дух Утішитель»] (15 вересня 1920); Пій ХІІ, Енцикліка Divino afflante Spiritu [«Божим подихом»] (30 вересня 1943).

^[2] Митрополит Андрей, Про почитання Святого Хреста (9 вересня 1940).

51  Оскільки Святе Письмо є Божим Словом, вираженим у людських словах, то для його тлумачення не вистачає тільки зусиль людського розуму, а слід його читати і тлумачити в тому ж Дусі, в якому воно було написане^[1]. Тому, щоб розкрити смисл священних текстів, слід звертати увагу на зміст і єдність усього Писання, враховуючи живе Передання усієї Церкви і аналогію віри^[2]. Святий Атанасій Великий перестерігає, що цитування окремих уривків, вирваних із цілості Святого Письма, і нехтування загальним змістом ведуть на манівці^[3]. Святий Єронім свідчить, що зміст Євангелія не зводиться лише до слів: «Не на поверхні, але у суті, не в «листках» бесіди, а в «корені» значення. Святе Письмо корисне для слухачів лише тоді, коли його вимовляють із Христом, коли його викладають зі Святими Отцями і коли його проповідують у Святому Дусі^[4]».

^[1] Пор. Венедикт ХV, Енцикліка Spiritus Paraclitus [«Дух Утішитель»] (15 вересня 1920); Єронім, Коментар на Послання до галатів, 5, 19-21.

^[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 12.

^[3] Атанасій Великий, Слово перше проти аріан, 53; див. також: Слово друге проти аріан, 18, 73-82; Перший лист до Серапіона, 21.

^[4] Єронім, Коментар на Послання до галатів, 1, 11.

52  Критерієм розуміння Слова Божого є читання і тлумачення Святого Письма Церквою: «А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт. 1, 20-21). Христос доручив Церкві автентично тлумачити Святе Письмо в її учительському служінні Божому Слову. «Це учительство Церкви не стоїть понад Словом Божим, але служить йому, навчаючи лише того, що походить з Передання […] та виймаючи з цієї єдиної спадщини віри те, що подає до вірування, як Богом об’явлене^[1]».

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 10.

54     Катехиза – це тлумачення християнського вчення, яке служить приготуванню оглашенних до Хрещення, воцерковленню вірних та поглибленню їхньої віри (містагогія). Приклади апостольської катехизи знаходимо зокрема в Першому посланні апостола Павла до Корінтян, де апостол відповідає на питання віруючих та з’ясовує зв’язок між вірою і щоденним життям. Метою катехизи – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою. Катехиза має систематичний характер і висвітлює християнське розуміння особистого та суспільного життя віруючих людей у світлі вчення Христа та Церкви.

57     Святі Отці Церкви були свідками Апостольського Передання, обстоювали його чистоту і звіряли з ним своє богословське вчення. У Христі Ісусі є повнота Божого Об’явлення, однак протягом історії Церква щораз більше розкриває його глибину. Отці Церкви у своїх проповідях і тлумаченнях поглиблювали розуміння Апостольського Передання і соборно сповідували його. Їхня спадщина є невід’ємною частиною Святого Передання. Церква протягом літургійного року звершує пам’ять святих Отців, які на Вселенських Соборах окреслили те, в що завжди, всюди й однодушно вірить Церква.

74  Христова Церква, спираючись на Об’явлення Боже та його святоотцівське тлумачення, так сповідує віру в Бога Отця в Нікейсько-Царгородському Символі віри^[1]: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого». Отцівство Бога означає, що Отець безначально родить Сина й від Отця ісходить Святий Дух^[2]. Бог усе сотворив і всім управляє, і для свого творіння Отець є Творцем і Вседержителем. Через те, що Отець зволив, почав існувати всесвіт. Ми віруємо в єдиного Бога, тому що є єдиний Бог Отець.

^[1] І Константинопольський Собор, Нікейсько-Царгородський Символ віри.

^[2] Пор. Григорій Ніський, Проти Євномія, І, 32.