610 Посли київського князя Володимира після відвідин Константинопольського собору Святої Софії так описали величну красу храму: «І повели нас [туди], де ото вони служать Богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, – не вміємо ми й сказати [про це]. Тільки те ми відаємо, що напевне Бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти^[1]».

^[1] Повість временних літ. Роки 6495 [987] – 6521 [1013]: Сказання про вибір віри.

611 Сучасна людина у храмі усвідомлює, що у красі храмового розпису бачить перед собою втілення вічного в часовому, небесного в земному. За словами святого Максима Ісповідника, християнський храм є іконою, тобто образом, усього Всесвіту – видимого й невидимого^[1].

^[1] Максим Ісповідник, Містагогія, 2.

612   Увесь храм розписують фресками чи мозаїками із зображенням подій історії спасіння. У центральному куполі розміщується образ Христа-Вседержителя (грецькою Пантократор). Поміщення цього образу в центрі храму означає, що Вседержитель неба і землі є водночас і Головою Церкви – свого Тіла. У лівій руці Він зазвичай тримає кулю – символ всесвіту, а правою благословить. У куполі також зображують ангелів, а на чотирьох зводах, що з’єднують купол із навою – чотирьох євангелистів, які звістили цілому світові Христову Благовість.

613   На стінах нави зображають події та осіб з історії спасіння. На північній і південній стінах пишуть ікони Господських та Богородичних свят або ж Страсті Христові чи події з житій святих. Нижче зображають постаті мучеників, ісповідників, преподобних, безсрібників. Зображені постаті святих вказують, що Церква земна і Церква небесна поєднуються в одній літургійній молитві: святі подвижники та вірні в храмі разом предстоять перед ликом Всевишнього.

614   На східній стіні храму, у святилищі, розміщують ікону храму, а також ікону «Причастя апостолів»: Христос на один бік подає святий хліб – Своє Тіло, а на інший – чашу Своєї Крові, апостоли ж благоговійно приступають до святого Причастя. Ікона Євхаристії – літургійна ікона Церкви. Адже Церква народжується з Євхаристії та зростає при Господній трапезі з апостолами й усіма святими. По обидва боки святилища зображають постаті святителів, зокрема творців Літургії – святих Василія Великого і Йоана Золотоустого. На західній стіні храму зображають Успення Пресвятої Богородиці або Страшний суд. Ці ікони при виході з храму нагадують про кончину нашого життя на зразок блаженного успення Пресвятої Богородиці, коли все віддаємо в руки Божі, та готовність дати одвіт перед Богом за своє життя. У притворі храму поміщують ікону Розп’яття Христового. Так розписаний храм є справжнім «собором» – зібранням усієї Церкви.