975   Господь створює людину на Свій Образ і запрошує її до праці на землі (див. Бут. 2, 5-6.15). Праця стає для людини благословенням, якщо вона є співпрацею з Господом і співучастю в Його промислі щодо світу і людини. Через таку працю людина уподібнюється до Бога. Хоча через гріхопадіння Адама праця стає «трудом» (див. Бут. 3, 19), у Христі праця в поєднанні з молитвою стає переображенням світу й особистим освяченням.

976 «Праця у світлі християнського вчення приносить людині честь, бо є засобом до чесного утримання життя, не є приниженням людини. Праця людини – це частина її життя, а не товар, ціна якого росте або маліє згідно з попитом. Нелюдськістю та мерзенним злочином є надужиття людською працею, а гріхом, що кличе до неба про помсту, – затримання робітникові заслуженої платні^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до духовенства О квестії соціальній, (Крехів, 21 травня 1904).

977 Затримання заробітної платні є тяжким гріхом, зневагою Бога, оскільки робітник у своїй професійній діяльності виступає Його співпрацівником та співуправителем земних благ. «Справедливість проте домагається, щоб платня чимось перевищувала мінімальну суму, необхідну для прожиття. Нижча платня буде певно несправедлива, і навіть у випадку добровільної домовленості про нижчу платню під натиском нужди працедавець зобов’язаний до відшкодування відповідно до зазначеного рівня^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до духовенства О квестії соціальній, (Крехів, 21 травня 1904).

978   Через професію людина здійснює своє особисте життєве покликання – відповідно до її талантів, здібностей і фахової підготовки. Кожна професія як служіння Богові та Батьківщині є почесною, і тому суспільство повинно забезпечити кожному громадянинові право на працю та справедливу винагороду.

979 У пастирському посланні «Християнська робота» митрополит Андрей Шептицький закликає: «Будьте працьовиті, ощадні, тверезі, праці своєї не марнуйте, а передовсім тримайтеся своєї землиці, не випускайте її зі своїх рук. Стережіться лінивства; у всіх станах лінивство є заразою, є марнуванням свого добра. Бо час праці є також даром Божим і даром цінним; працею можна його замінити на маєток, а дармуванням та лінивством – на власну шкоду^[1]».

980   Сучасне явище глобалізації полягає передусім у творенні загальносвітової культури, внаслідок чого формується глобальне громадянське суспільство. Воно може мати позитивний характер, якщо зуміє поєднати багатоманітність існуючих культур, щоб кожна культура, зберігаючи власну ідентичність, збагачувала інші культури. Водночас утворення глобальної культури пов’язане з ризиком зведення її до масової культури, розрахованої на споживацьке суспільство.

981   Ще одним елементом глобалізації є творення всесвітньої економіки, завдяки якій можна вирішувати такі глобальні людські проблеми, як бідність, голод, соціальну несправедливість, неписьменність, проблеми довкілля та земельних ресурсів. Водночас ризиком утворення всесвітньої економіки є те, що окремі держави стають обмеженими у своїй політично-економічній суверенності, внаслідок чого значно звужуються межі впливу національних урядів на економіку своїх країн.

982   Глобалізація може стати справжнім «знаком часу» для Церкви в сучасному світі, надаючи нові можливості для євангелізації народів. Церква, несучи в собі досвід єдності в багатоманітності, надихатиме народи світу жити у взаєморозумінні. Проповідь Євангелія донесе до свідомості світової спільноти, що між мораллю і виробництвом, між солідарністю і конкуренцією немає конфлікту, а навпаки, вони взаємопов’язані. Жива присутність Церкви Христової у вирі глобалізаційних процесів здатна переобразити конфліктність у співпрацю, цивілізаційне протистояння – у взаємозбагачення, страх перед нестерпним поневоленням – у свободу дітей Божих.