135 Господь покликав людину до святості у свободі й відповідальності: «Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у твоїй добрій волі» (Сир. 15, 15). Бог оселив людину в раю, дав їй свободу та заповідь для її осягнення, символом якої є заборона споживати з «дерева пізнання добра і зла»: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш» (Бут. 2, 16-17). Цю заповідь святий Григорій Богослов тлумачить так: «Не для занапащення людини Бог посадив його [дерево пізнання добра і зла] на початку і не через заздрість заборонив їй наближатися до нього […], а через благість, якщо слушно цю заборону розуміти. Адже це дерево було, на мою думку, спогляданням, яке без жодної шкоди могли осягнути лише ті, чия духовність досягла достатньої досконалості^[1]».

136 Творець, вільно з любові створивши людину, покликає її до любові – найвищого, творчого вияву особи. Для цього Бог обдаровує людину свободою. Людська любов випливає з Бога як джерела, бо «Бог є любов» (пор. 1 Йо. 4, 8). Свобода належить до Божого образу в людині, тому його благодать не відміняє свободи людини^[1].

^[1] Пор. Йоан Золотоустий, Коментар на святого євангелиста Матея. Гомілія 45, 1.

137 Найглибший вимір людської свободи полягає в тому, щоб добровільно обрати Бога й бути з Ним – це є добро; у тій же своїй свободі людина може й відкинути спілкування з Богом – це є зло. Бути вільним – це «здатність до вільного самовизначення^[1]». Зло не належить до творіння, воно з’являється, якщо людина відмовляється від вибору добра, тобто зловживає своєю свободою. Як Божий дар, свобода утвер-джується з кожним вільним вибором добра та обмежується узалежненням людини від зла^[2] внаслідок її відмови від добра.

^[1] Григорій Ніський, Про устрій людини, 16.

^[2] Пор. Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 5.

138 Людина відповідальна за свій вільний вибір: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 16-17). Ця Божа заповідь не обмежує свободи людини й не втручається у її вибір. Бог дарує заповідь для утвердження людини в добрі. Порушуючи заповідь, людина відкидає Бога й тим самим уводить у світ гріх, а з ним і смерть (див. Рм. 5, 12). Споживаючи плід із «дерева пізнання добра і зла», людина втрачає доступ до «дерева життя», губить свій зв’язок із Богом: «Спілкування з Богом є життя і світло, а відокремлення від Бога – смерть^[1]».

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 27, 2.

139 Коли Адам і Єва порушили заповідь, то розірвали свій зв’язок із Богом. Їхній вибір став причиною смерті, а «дерево пізнання добра і зла» – її знаряддям. Таким знаряддям смерті був і хрест, приготований на Голготі для Божого Сина Ісуса Христа. Він, однак, приймаючи смерть на хресті, перетворює знаряддя смерті – хрест – на «дерево життя»: «Хрест, бувши напоєний кров’ю і водою із нетлінного Христового ребра, розцвів життям для нас^[1]» і став «хрестом животворящим».

^[1] Пор. Октоїх, глас 6, неділя, утреня, канон воскресний, пісня 4; пор. також, Октоїх, глас 2, неділя, утреня, канон воскресний, пісня 9.

140   Церква літургійно свідчить про це у святі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста (14/27 вересня), коли споглядаємо Животворящий Хрест у світлі Пасхи: «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо». Господь добровільно взяв на Себе гріх світу, а хрест смерті переобразив у знак воскресіння, подолавши смертю смерть і даруючи нам життя вічне.