85  Бог Отець у Своїй свободі й любові родить Сина. Невидима Отча любов, з якої родиться Син, у Сині стає видимою: «Невидиме Сина є Отець, а видиме Отця є Син^[1]». У цій любові Отець і Син – одне. Водночас роджений Син є іпостасно (особово) інший від Отця. Отець народив іншого від Себе, відкриваючись усеціло в Синові, як Іншому^[2].

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 6, 6.

^[2] Пор. Атанасій Великий, Перший лист до Серапіона, 16.

86  Син Божий є «відблиском слави [Отця], образом Його істоти» (Євр. 1, 3). Його особове родження від Отця є родженням «Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного». Син Божий «у Собі являє Отця», є «Слово живе^[1]», яке було «споконвіку» в Бога й було Бог (пор. Йо. 1, 1). Той же самий Син Божий є «образом Божої благості, печаттю рівнообразною^[2]», «образом Бога невидимого» (пор. Кл. 1, 15). Син Божий, отже, є водночас Словом та Образом Божим.

^[1] Див. Анафора Літургії святого Василія Великого.

^[2] Див. Анафора Літургії святого Василія Великого.

87     У Йорданському Богоявленні Сам Отець називає Ісуса Христа Своїм Сином: «Ти єси Син Мій любий, у Тобі – Моє уподобання» (Мр. 1, 11). У Старому Завіті сином Божим називається народ Божий: Ось так говорить Господь: «Мій син, мій первенець – Ізраїль» (Вих. 4, 22), а також і Помазаник-Месія: «Господь сказав до мене: Син Мій єси Ти, Я породив тебе сьогодні. Проси в Мене, і Я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість» (Пс. 2, 7-8).

88     Новий Завіт надає нового значення титулу «Син Божий», підкреслюючи унікальність відношення Ісуса Христа до Бога Отця. Сам Христос робить розрізнення між власним богосинівством і нашим синівством у Бога: «Іду Я до Отця Мого й Отця вашого» (Йо. 20, 17; пор. Йо. 1, 18). Це Його виключне богосинівство засвідчує Отець в об’явленні під час Переображення: «Це Син мій, Вибранець, слухайте Його!» (Лк. 9, 35). Євангелист Йоан сповідує божество Сина Божого: «Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали […]. Він – правдивий Бог і життя вічне» (1 Йо. 5, 20).

89  Син Божий, друга Особа Пресвятої Тройці, рівний за гідністю і сутністю з Отцем: «Він – Отцеве сяйво й незмінний та непорушний образ Його природи і єства, джерело премудрості і благодаті^[1]». Тому Церква ісповідує Христа Єдинородним Сином, що в Отцевому лоні (пор. Йо. 1, 18). Роджений від Отця Син – несотворений, Він Єдиний від Отця, неповторна Божа Особа, Слово Боже: «Слово вийшло з Бога, як стовбур із кореня, струмінь із джерела чи промінь із сонця […]. Я б не сумнівався назвати стовбур сином кореня, струмінь – сином джерела, а промінь – сином сонця, бо кожний початок є батьком, а все, що походить з якогось початку, є потомством, тим паче Слово Бога, Яке в прямому сенсі взяло ім’я Сина^[2]».

^[1] Пор. Квітна тріодь, Понеділок Святого Духа, Вечірня з коліноприклонними молитвами, друга коліноприклонна молитва.

^[2] Тертуліан, Проти Праксея, 8.

90  Церква ісповідує Сина «єдиносущним Отцеві», окреслюючи рівність Осіб Пресвятої Тройці і єдність Божої природи, потверджуючи тим Божество Сина Божого: Син не виникнув у часі, як інше творіння. Тому Він не нижчий від Отця, співіснує з Ним вічно, рівний Йому у всьому, окрім того, що родити належить Отцеві^[1].

^[1] Пор. Кирило Олександрійський, На Євангеліє від Йоана, 16, 13.