696   Молитовну практику іспиту совісті творимо увечері перед сном. Полягає вона в тому, щоб поглянути на прожитий день у світлі Божих заповідей і «побачити» в ньому як ознаки Божої опіки та Провидіння, так і вияви нашої гріховності й немочі. Споглядання справ минулого дня «Божими очима» – це нагода побачити їх у правді. Цей «погляд» дозволить перенести події прожитого дня з пам’яті в сумління та «по-Божому» оцінити їх.

697 Велика благодать молитовного іспиту совісті – це самопізнання. Ми стаємо чуйними до того, що робимо, говоримо та думаємо, зауважуємо в собі те, чого без цієї молитви ніколи не пізнали б. Водночас ми усвідомлюємо власні недоліки без самовиправдання, з надією на Боже милосердя. Святий Василій Великий навчає: «Коли день скінчиться, то треба подякувати за те, що було дано нам чи що ми виконали за цей день. І треба висповідатися у прогріхах, чи вільних, чи мимовільних, чи навіть таємних; були вони на словах чи на ділі, чи в самому тільки серці, – за все треба в молитві просити Божого милосердя. Надзвичайно корисно замислюватися над минулими прогріхами, щоб остерігатися їх у майбутньому^[1]».

^[1] Василій Великий, Обширні правила, 37, 4.

698   Плодом молитви іспиту совісті є благодать пробачення «нашим винуватцям» і віднайдення внутрішнього миру. Важливим моментом іспиту совісті є побачити в подіях минулого дня Божий Промисел. Коли побачимо в обставинах і людях Божу дію, тоді зможемо прийняти все, що відбулося, з подякою і відчути в пережитому близькість Бога. Завершивши іспит сумління перед сном, можемо сказати з псалмоспівцем: «Я ліг собі, й заснув, і пробудився, – бо Господь мене зберігає» (Пс. 3, 6).