Шукати в катехизмі

Катехизм УГКЦ онлайн

802 Тілесна молитва здійснюється через промовляння слів, молитовні жести й постави тіла. До них належать: знак хреста, поклони, коліноприклоніння, молитовне складання рук і стояння. Через ці дії тіло людини також бере участь у молитві. Молитовна постава людини сприяє зосередженню думок і їхньому піднесенню до Бога. Тіло повинно набути образу тієї молитви, до якої готується душа. Наприклад, коли прославляємо Бога, то стоїмо, а коли сповідуємо свої гріхи й просимо прощення – стаємо навколішки[1].

 

[1] Див. Оріген, Про молитву, XXXI, 2-4.

803   Наступним ступенем молитви є молитва ума, яка полягає в зосередженні уваги на вимовлених словах. Ум – це найвища сила душі, якою вона споглядає невидимий світ. Ум, пробуджений молитвою, віднаходить у словах молитви внутрішній сенс і своєю увагою зосереджується на ньому. За допомогою ділання ума, тобто внутрішньої уваги та розуміння, ми охороняємо себе від лукавих помислів і звертаємося лише до Бога, усвідомлюючи Його присутність. У молитві ума Бог дає нам пізнати наші думки, бажання та почуття. Молитва ума дозволяє людині позбутися залежності від спогадів, фантазій, контролювати помисли й зосередити увагу на самій молитві.

804   Ділання ума приводить до того, що слова молитви все повніше промовляють до нас. З’являється прагнення прислухатися до кожного слова, уповільнюючи молитву. Коли ум ще не готовий до постійної внутрішньої уваги й розсіюється, духовні Отці радять повернутися в молитві до місця, з якого почалося розсіяння, і знову, але вже уважно, повторити молитву. Внутрішній сенс цих повторень полягає в тому, щоб створити можливість для глибшої молитви, тобто для переходу від зовнішньої тілесної молитви до молитви ума.

805   Молитва серця – це молитва, яка охоплює усю людину, її внутрішнє «я». Молитва серця творить постійний зв’язок людини з Богом і тому є безперервною. До цього й закликає апостол Павло: «Моліться без перерви» (1 Сл. 5, 17). Через такий зв’язок із Богом людина сподобляється Божої благодаті, відчуває Божу любов і духовну радість. У молитві серця людина пізнає Бога як Отця, себе як Його дитину, а всіх людей як своїх братів і сестер – дітей одного й того ж Отця.

806   У молитві серця людина поступово переходить від молитви як окремої дії до молитви як внутрішнього стану постійного перебування з Богом. Людина вже не потребує багато слів для молитви. Прикладом такої молитви серця є «Ісусова молитва»: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (нас грішних).

807   Плодами молитви серця є зцілення людини – повернення їй цілісності. Молитва не відокремлює людину від життя, а навпаки, охоплює все її життя, вносячи в нього спокій і рівновагу.

808   Найвищим ступенем молитви є споглядальна молитва, невиразима у словах, яка є даром Святого Духа. Цей дар може прийняти тільки той, хто вповні очистив свої ум і серце з допомогою досвідченого духівника. Коли людина на молитві в глибині свого серця зустрічається з Богом, то вона безпосередньо, «обличчям в обличчя» (1 Кр. 13, 12), «бачить» Того, в Кого увірувала, перебуває в Його присутності. Апостол Павло прирівнює цей новий стан людини до «бачення» Бога. Споглядальна молитва полягає в тому, що Бог дає людині бачити Себе, отже вона полягає в «баченні» Невидимого. Звичайно, не йдеться про зовнішнє бачення очима тіла. Споглядання починається в тиші, яку людина осягає через відмову від використання слів, образів і понять, породжуваних мисленням.

809   У споглядальній молитві людина глибше відчуває той божественний Первообраз, на який вона сотворена. Перебування людини з Богом приводить до того, що вона поступово набуває Божого способу бачення речей. Ум людини не здатний споглядати Бога, доки неспокій думок тривожить його. Святі Отці порівнювали неспокій думок із хвилями на морі: доки море хвилюється, доти вода каламутна; натомість коли море спокійне, крізь воду видніється дно.