228 Заповідаючи Свою смерть, Христос водночас звіщає воскресіння з мертвих, знаком якого називає триденне перебування пророка Йони в череві кита (див. Мт. 12, 40). Христос воскресне «третього дня за Писанням» (1 Кр. 15, 4): «І, бичувавши, уб’ють Його [Сина Чоловічого], та третього дня Він воскресне» (Лк. 18, 33). Христос уподібнює Свої смерть і воскресіння до руйнування і відновлення Єрусалимського храму: «Зруйнуйте храм цей, а Я його за три дні поставлю […]. Та Він говорив про храм Свого тіла» (Йо. 2, 19.21).
229 Чудами воскресіння дочки Яіра (див. Лк. 8, 41-42.49-56), сина вдови з Наїну (див. Лк. 7, 11-16) та Свого приятеля Лазаря (див. Йо. 11, 1-57) Христос поступово готував апостолів до Свого воскресіння. Христос називає людську смерть сном: «Уступіться, бо дівча не вмерло, а спить» (Мт. 9, 24). Смерть не є кінцем життя, а «успенням», людина – не мертва, а «усопша». Подібно й Церква називає смерть Ісуса: «Плоттю заснувши, як мертвий[1]». Святий Йоан Дамаскин розкриває розуміння смерті Христа: «Хоч Христос і помер як людина, і свята Його душа розлучилась із пречистим тілом, Божество Його залишилось нерозлучним з обома – і з душею, і з тілом[2]». Смерть Христова – животворяща: Христос Сам дозволив смерті утримувати Себе для того, щоб її остаточно перемогти й дарувати нове життя.
[1] Квітна тріодь, Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, екзапостиларій.
[2] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ, 27.
230 Через смерть на хресті Христос сходить до аду – «місця» померлих. Церква у сходженні Христа до аду оспівує силу воскресіння: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кр. 15, 55). Ікона зішестя Христа до аду зображає Його у світлих ризах нового творіння. Світлоносний Христос «розганяє» пітьму смерті, розсіює морок аду й «знаходить» Адама і Єву. Разом з Адамом Христос виводить із «тіні смертної» тих, «що очікували» Його, – праведників Старого Завіту.
231 Сходження Христа в ад є звершенням спасіння всього світу: «неба, землі і глибин підземних[1]». Бог у воплоченні сходить з «небесного» у «земне», а через смерть сходить у «глибини підземні», щоб наповнити Собою «все»: «В гробі плоттю, в аді з душею як Бог, в раю із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописаний[2]». Помираючи і сходячи до аду, Христос-Боголюдина об’являється «Воскресінням і Життям»: Він пробуджує від гріховного сну Адама та вводить його до раю. Тому «той, хто проникне в глибину хреста і гробу та буде посвячений у таїнство воскресіння, пізнає кінцеву мету, заради якої Бог створив усі речі на початку[3]».
[1] Квітна тріодь, Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, Канон Пасхи, пісня 3.
[2] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, молитва при кадінні після Проскомидії.
[3] Максим Ісповідник, Розділи про богослов’я і про домоустрій воплочення Сина Божого, І, 66.
232 У літургійних стихирах Церква оспівує запечатаний і стережений воїнами гріб Христовий, як скарбницю, в яку покладено Христа – справжній скарб. «Сонце правди», Христос, зайшло у гріб, щоб знову зійти – воскреснути. Як Христос у воплоченні вийшов із лона Матері, так у воскресінні вийшов із лона землі. Він увійшов у землю як Адам – «порох земний», але вийшов із неї, бо як нетлінний «у порох не повернувся». «Гріб прийняв, але не міг втримати Слово», тому зі «знаку смерті» стає «джерелом воскресіння», зі смертоносного стає живоносним. «Як людину Його поклали до гробу, – але як Бог Він зруйнував ад і душі страдників визволив; як людину Його запечатали в гробі, – але як Бог Він, вийшовши, цілими печаті зберіг[1]». Порожній гріб благовістить Воскресіння: «Скажіть, невірні,:… де Той, що Його ви поклали у гробі, опечатавши камінь? Дайте мертвого, ви, що відреклись Життя! Дайте похованого або увіруйте Воскреслому[2]!».
[1] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.
[2] Октоїх, глас 4, неділя, утреня, стихира на хвалитних.
233 Ангели звістили жінкам-мироносицям: «Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут: Він воскрес!» (Лк. 24, 5-6). Воскресіння з мертвих є перемогою над тлінністю тіла: «Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує» (Рм. 6, 9). У воскресінні тіло Христа нове, прославлене, вільне від земних обмежень простору і часу. Саме тому воскресіння Христа – це явлення нового творіння Божого. У «перший день після суботи», тобто в неділю Церква святкує Христове Воскресіння – перший день нового творіння.
234 Воскресіння Христове є запорукою нашого воскресіння: «Христос воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть всі» (1 Кр. 15, 20-23). На воскресінні Христовому основується вся віра Церкви: «Як Христос не воскрес, то марна віра ваша – ви ще у гріхах ваших» (1 Кр. 15, 17-18). «Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з Ним» (1 Сл. 4, 14).
235 У богослужінні Страсної п’ятниці Церква почитає плащаницю як знак смерті Христа. Біля плащаниці відправляють Єрусалимську утреню – оплакування померлого з надією на грядуще Воскресіння: «Не ридай за мною, Мати, … бо воскресну». У богослужінні Пасхальної ночі плащаницю переносять із гробу Господнього до святилища, усі вірні виходять із храму із запаленими світильниками й тричі процесійно обходять храм. Священик під спів тропаря: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував», – хрестом відчиняє двері храму. Вірні входять усередину храму, прославляють Воскреслого Христа і, наче мироносиці пасхального ранку – перші свідки Воскресіння, несуть благу вість про це цілому світові: «Воскресіння день! Просвітімся торжеством, і одні одних обнімімо, та скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім усе з Воскресінням, і так усі заспіваймо: Христос воскрес[1]!».
[1] Квітна тріодь, Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, стихира Пасхи.