Шукати в катехизмі

Катехизм УГКЦ онлайн

74  Христова Церква, спираючись на Об’явлення Боже та його святоотцівське тлумачення, так сповідує віру в Бога Отця в Нікейсько-Царгородському Символі віри[1]: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого». Отцівство Бога означає, що Отець безначально родить Сина й від Отця ісходить Святий Дух[2]. Бог усе сотворив і всім управляє, і для свого творіння Отець є Творцем і Вседержителем. Через те, що Отець зволив, почав існувати всесвіт. Ми віруємо в єдиного Бога, тому що є єдиний Бог Отець.

 

[1] І Константинопольський Собор, Нікейсько-Царгородський Символ віри.

[2] Пор. Григорій Ніський, Проти Євномія, І, 32.

75     Бог об’являє Себе як Особа – «Я Той, Хто є» (Вих. 3, 14). Тільки Бог-Особа насправді є. Усе інше існує, оскільки Бог так велить. Бог є святий, тобто цілком відмінний від усього створіння, Бог – неповторний і єдиний, тож Його неможливо уявити думкою та зобразити жодним матеріальним способом: «Не робитимеш собі ніякого кумира» (Вих. 20, 4). На відміну від мертвих ідолів, Бог – живий. Не маючи відповідних слів, щоб висловити таїнство Божого життя, Святе Письмо часто використовує антропоморфізми – переносить на Бога риси поведінки живої людини: Бог «любить, розмовляє, допомагає, жаліє, сумує, гнівається, воює, карає…».

76     У Старому Завіті Бог об’являє Себе в різних образах і подіях, які свідчать про Його присутність: у трьох подорожніх, яких прийняв Авраам, у видінні драбини між небом і землею «уві сні» патріарха Якова, в неопалимій купині перед Мойсеєм, у вогненному та хмаровому стовпі (див. Вих. 13, 21), над ковчегом Завіту (див. Вих. 25, 22), у подуві тихесенького, лагідного вітерцю (див. 1 Цар. 19, 12).

77     Вибраний народ Божий сповідує свого Бога, величаючи Його різними іменами: Спаситель (див. 2 Сам. 22, 2-3; Пс. 106, 21; Іс. 43, 3-4; 45, 15), Творець (див. Йов. 4, 17; 32, 22; Пс. 95, 6; Іс. 17, 7; 51, 13), Господь (див. Вих. 3, 15), Батько (див. Пс. 89, 27; Іс. 9, 5; 63, 16; Мал. 1, 6), Наречений (див. Ос. 2, 22), Пастир (див. Пс. 23, 1). Однак старозавітні титули були лише прообразами Об’явлення Бога як Отця Єдинородного Сина. «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – Той об’явив» (Йо. 1, 18).

78     Божий Син Ісус Христос, у якому «враз із людською природою живе вся повнота Божества» (Кл. 2, 9), об’являє Отця: «Все передане Мені Моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити» (Мт. 11, 27). Ісус навчає звертатися до Бога «Отче наш» (Мт. 6, 9) та наслідувати Його досконалість: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 48). В Ісусі Христі невидимий Бог стає видимим для людини: «Я і Отець – одно» (Йо. 10, 30); «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14, 9).

79  Церква називає «Отцем» Того, Хто не має отця, і ніколи не був сином[1]. Слова євангелиста Йоана, що «споконвіку (церковнослов’янською – «в началі») було Слово», Святі Отці розуміли як ствердження того, що цим «началом» є Особа Отця[2]. Він, Хто є особовим Началом усього, Сам є без начала, яке б Його спричинило. Іншими словами, Отець – безначальне Начало. Цей антиномічний вислів виражає свободу Божої Особи Отця, який нічим і ніким не зумовлений. «Отець безначальний, бо ні від кого іншого, навіть від Себе Самого, не отримав буття[3]». Отець – як Начало творіння – усе наповнює та водночас перевершує усе сотворене.

 

[1] пор. Атанасій Великий, Перший лист до Серапіона, 16.

[2] Григорій Богослов, Слово 42, 14.

[3] Григорій Богослов, Слово 20. Про догмат і поставлення єпископів, 7.

80  У своєму досвіді Церква завжди споглядає Отця у відношенні до Сина і Святого Духа, а Тройцю – як сопричастя Осіб. «Вірую в єдиного Бога, в Тройці славленого Отця неродженого, безначального, нескінченного; Сина ж родженого, але собезначального Отцеві і співнескінченного; і Духа Святого, що від Отця ісходить і в Сині являється, але також собезначального і рівного Отцеві і Синові, – у Тройцю єдиносущну, але роздільну Особами, Тройцю за іменами, але єдиного Бога[1]».

 

[1] Іларіон, митрополит Київський, Ісповідання віри.

81  Отець є Отцем тому, що є Отцем Сина і Джерелом ісходження Святого Духа. Син і Святий Дух – «від Отця, хоч і не після Отця[1]». Родження Слова й ісходження Духа не можна сприймати в категоріях часу: «Отець бо споконвічно родить Сина споконвічного та співпрестольного, а Дух Святий є в Отці співславлений з Сином: одна сила, одна природа, одне Божество[2]». Бог Отець є Началом найтіснішого і нероздільного сопричастя (грецькою – койнонія) у любові Божих Осіб.



[1] Пор. Григорій Богослов, Слово 29. Про богослов’я третє, 3.

[2] Квітна тріодь, Неділя П’ятдесятниці, стихира на «Господи, взиваю я».

82  Особова інакшість Отця від Сина і Святого Духа полягає в тому, що Отець – нероджений. Він, Сам будучи неродженим, є Началом Особи Сина та Особи Святого Духа. Неродженість Бога-Отця – це Його необумовленість ніким і нічим іншим. «Отець називається так, бо родить Сина, а Син [є Сином] через родження від Отця, а Дух Святий – через ісходження від Отця, будучи, однак, від Нього невіддільним[1]».

 

[1] Іларіон, митрополит Київський, Ісповідання віри.

83     В анафорі Літургії святого Василія Великого Церква називає Отця «незбагненний» і «неописанний». «Незбагненність» Отця означає, що кожен етап нашого богопізнання не є остаточним, адже до глибин пізнати Бога може тільки Сам Бог: «Того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Наше богопізнання зростатиме у вірі, за словами святого апостола Павла, аж до бачення «обличчям в обличчя» (пор. 1 Кр. 13, 12). Незбагненність Бога для людини є запорукою нескінченного богопізнання, яке є «вічним життям».

84     «Неописанність» Отця, як і Його «незбагненність», є свідченням неможливості звести Особу Бога до будь-яких форм вираження, образних чи словесних, якими користуються люди. Бога Отця не зображають на іконах, адже Отець не воплотився і не прийняв образу людини. Отця об’явив Єдинородний Син, який є «образом Бога невидимого» (пор.  Кл. 1, 15).