145 Святе Письмо розповідає про гріхопадіння людини в раю, використовуючи образ змія: «З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій» (Бут. 3, 1). Святі Отці в образі змія вбачали противника Бога і людини – сатану. «Змій запропонував фальшиве обожествлення[1]», тобто піддав людині думку стати як Бог, але без Бога, власними зусиллями. Диявол у раю «манив Адама марною надією на обожествлення[2]», пропонуючи йому вбачати мірило добра не в Богові, а в самому собі.
[1] Октоїх, глас 6, неділя, утреня, канон воскресний, пісня 4.
[2] Василій Селевкійський, Слово 3: про Адама, 3.
146 Хитрість змія полягала в перекрученні слів Божої заповіді: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» (Бут. 3, 1; пор. Бут. 2, 16-17). Підступне питання спокусника втягає Єву в діалог із ним, породжуючи в ній сумнів у правдомовності Бога. Лукавий використовує цей сумнів Єви для обману: «Ні, напевно не помрете! […] Ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут. 3, 4-5). Обман лукавого полягає у твердженні, що Бог Своєю заповіддю обманює людину, ущемляє її свободу і що саме через споживання з дерева пізнання добра і зла людина стане як Бог.
147 Змієвий обман стає для Єви спокусою: «Дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати» (Бут. 3, 6). Єва піддається спокусі: «І взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3, 6). Так прародичі порушують Божу заповідь, а через це гріх і зло входять у світ: «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх» (Рм. 5, 12). Із «споживанням забороненого плоду» ілюзія самообожествлення розвіюється, а замість очікуваного «добра» зроджується зло і порожнеча: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі» (Бут. 3, 7). Гріх прародичів спричиняє розрив людини з Богом, Джерелом життя, і людина стає смертною. «Як тіло тоді помирає, коли душа позбавляє його своєї сили, так і душа тоді умертвляється, коли Дух Святий позбавляє її Своєї сили[1]».
[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 18, 3.
148 Гріхопадіння завершується вигнанням прародичів із раю: «І вигнав Він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Бут. 3, 24). Людина внаслідок гріхопадіння прародичів (первородного гріха) втратила рай і не може повернутися до дерева життя інакше, як тільки Божою силою; тому людина потребує Божого спасіння.