6    Церква проголошує людству присутність воскреслого Христа в історії та являє її в літургійній молитві, коли вірні споминають історичну подію Страстей і Воскресіння і стають свідками та причасниками нового життя у Христі: «Не є між собою суперечними [історична] правда і її святкування^[1]». У причасті Тіла і Крові Господніх Церква являє себе єдиним Тілом Христовим (пор. Еф. 1, 23).

^[1] Августин Іпонський, Проповіді про час, CCXX: У Навечір’я Пасхи, ІІ.

227   У літургійній традиції Церква в різних образах стихир Страстей молитовно оспівує спасенні страждання Сина Божого. Давши зв’язати Себе у Гетсиманському саду, Христос «розв’язує» гріховні узи праотця Адама. Христос приймає засуд смерті, щоб дарувати прощення гріхів. Тростиною – «скіпетром ганьби» – Христос «записує» людей у Книгу Життя. Своїм обнаженням на Голготі Христос «зриває» з людського гріха покрови лицемірства. Дозволивши прибити Себе до хреста, Господь спиняє прагнення Адама до забороненого плоду. На хрест прибивається «рукописання гріхів» людини, а спис сотника розриває її «боргові зобов’язання». Хресне дерево із «знаряддя смерті» стає «деревом життя». Піднесене на хресті тіло Христове стає світильником, що його «запалив» Бог, аби знайти загублену драхму – грішника. Розіп’яті на хресті руки Христа стають «обіймами» Бога й благословенням для людей. Місце розп’яття стає раєм, бо поставлене хресне дерево випустило «пагін життя» – Христа. Він «заснув» на хресті і був пробитий списом, а з пробитого боку потекли кров і вода. Адже кров’ю Він викупив народи, а водою очистив; Тілом від Свого Тіла Він годує рід людський, що помирає від голоду гріховного.

265 Святий Дух творить Церкву, оживляє її як Тіло Христове й робить «місцем» спасіння: «Де Дух – там Церква, а де Церква, там Святий Дух^[1]». До Церкви покликані всі люди, «від усякого народу і племен, і людностей, і язиків» (Од. 7, 9; пор. Од. 14, 6), незалежно від їхньої культури і походження. Цей же Дух у Церкві відкриває християнам таїнство спасіння: «Поступ у пізнанні правди завдячуємо тому Божому і чудовому Духові, Творцеві і Провідникові Церкви^[2]».

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, ІІІ, 24, 1.

^[2] Дідим Сліпий (Олександрійський), Пояснення на Друге послання святого апостола Петра, 3, 5.

271 У «повноті часів» (пор. Гл. 4, 4) Бог Отець відвідує людство через Свого воплоченого Сина, зачатого від Святого Духа і Марії Діви, щоб люди в Дусі Святому через усиновлення в Христі прийшли до Отця. Місцем і середовищем усиновлення людей Богові є таїнственне Христове Тіло – Церква. Церква – це люд Бога Отця, Тіло Христове і храм Святого Духа^[1]. Церква започаткована в одвічному Отчому задумі, здійснена у воплоченні Божого Сина і явлена в зішесті Святого Духа.

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 2-4.

282   Апостол Павло називає Церкву Тілом Христовим, у якому Головою тіла є Сам Христос, а ми – Його члени (див. Рм. 12, 3-6; 1 Кр. 12, 12-30; Еф. 1, 22-23; 4, 11-13). На Тайній Вечері Христос дарує Своє Тіло в Євхаристії, причастя Якого творить нас Тілом Христовим. Як є один Бог, один Посередник між Богом і людьми – Ісус Христос, так є і одна віра, одне Хрещення й одна Церква, поза якою нема спасіння. Проте шляхи та способи, якими Бог через Церкву спасає людство, завжди залишаться таїнством Божого милосердя.

284 Христова Церква єдина, бо один є Бог: «Один Бог і Отець усіх» (Еф. 4, 6); і один є Ісус Христос – Будівничий Церкви: «Збудую Мою Церкву» (Мт. 16, 18). Збудована Христом і оживлена Святим Духом, Церква є «таїнством неподільної єдності на зразок Пресвятої Тройці^[1]». Єдність Церкви основана на одній спільній вірі в Пресвяту Тройцю – Отця, і Сина, і Святого Духа – і на єдиному Хрещенні: «одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4, 5). Через єдину віру і єдине Хрещення ті, що увірували, стають членами єдиного Тіла Христового: «Отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5). Єдина Церква є прообразом об’єднаного Божого Люду, котрий буде досконало явлений у Царстві Божому.

^[1] Кипріан Картагенський, Листи, 69, 6.

290 Церква виявляє, що вона є соборна (грецькою – католицька), коли збирає навколо євхаристійної Трапези спільноту вірних. Зібрана спільнота Церкви творить Євхаристію, а Євхаристія творить Церкву в сопричасті вірних із Христом і між собою: «Чим стають ті, що причащаються? Одним Тілом Христовим. Як хліб постає з багатьох зерен і стає одним, так і ми єднаємося один з одним і з Христом^[1]». Очолює євхаристійне зібрання єпископ – «намісник Христа^[2]». Він є «предстоятелем», оскільки «стоїть перед» Богом, очолює літургійне зібрання і водночас є «образом Бога» для спільноти^[3]. Його «першість» у спільноті, зібраній на Євхаристійну аґапе – «трапезу любові», є «першістю в любові». Позаяк єпископ очолює Євхаристію, звершувану в конкретній місцевій спільноті, він очолює місцеву Церкву (єпархію): «Нехай ніхто без волі єпископа нічого не чинить з того, що стосується Церкви^[4]». Єпископ є главою єпархії, як Христос є Главою Церкви. Титул єпископа вказує на місто єпископського престолу, яке є місцем звершення ним Євхаристії.

^[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 24, 2.

^[2] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 27.

^[3] Пор. Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 2 – 9, 1.

^[4] Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 1.

334   Людина зростає в сопричасті з Богом у спільноті вірних – Церкві, яка є Тілом Христовим. Найвища молитва – церковна, літургійна, богослужбова, у якій люди єднаються з Богом і між собою, утворюючи родину Божу з «єдиним серцем і єдиними устами».

336   Христос навчав своїх учнів разом, як спільнота дітей Божих, звертатися до Бога: «Отче наш» (див. Мт. 6, 9н). Молитви богослужінь підносяться від усієї спільноти вірних. Молитва Церкви як Тіла Христового єднає всіх вірних; Церква на землі єднається з небесною Церквою через молитву до святих і почитання їхніх ікон.

340   Храм вірних – це образ повноти християнської спільноти як Тіла Христового, а вірні в ньому скеровані до святилища, яке символізує повноту Царства Божого – «чого око не бачило» (пор. 1 Кр. 2, 9). Храмовий іконостас являє цю повноту і водночас вказує, що до Цар-ства ще слід увійти.

381 Моління, змістом якого є прикликання Святого Духа «на нас і на дари», називаємо епіклезою (з грецької дослівно - кликати до, кликати на). Святий Дух сходить на дари, щоб вони були нам «на тверезість душі, на відпущення гріхів, на спільноту зі Святим Духом, на повноту Царства Небесного». В епіклезі «ми закликаємо милосердного Бога, щоб післав Духа Свого Святого на дари, що перед нами: щоб Він сотворив хліб Тілом Христовим, а вино – Кров’ю Христовою, бо все, до чого Дух торкається, освячується й перетворюється^[1]».

^[1] Кирило Єрусалимський, Містагогійні катехизи, 5, 7.

382 Усі причасники Тіла Христового стають єдиним цілим з Ним і між собою: «Нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого^[1]». Тому в єдності з цілою Церквою – з Богородицею та всіма святими – поминаємо всіх усопших у надії на воскресіння до життя вічного, а також усіх живих з їхніми духовними й тілесними потребами; просимо, щоб Господь їх «пом’янув» – животворив своєю любов’ю.

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого, анафора; пор. 1 Кр 10, 17.

386   Церква запрошує вірних до Святого Причастя виголосом «Святеє святим». Це одночасно і запрошення, і пересторога. Вірні приступають до Святих Дарів не тому, що уважають себе достойними, а тому, що належні до святої Церкви; вірні є святими не власною святістю, а тому, що вони є Тіло Христове, Храм Святого Духа. Це й сповідуємо словами: «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос». При цьому на кожному з нас лежить відповідальність приступати до Причастя з чистою совістю, щоб це поєднання відбулося «не на суд і не в осудження».

409   Отець об’являє і дарує нам вічне життя через Свого Сина у Святому Дусі. Це життя нового творіння стає доступним для нас не тільки по смерті, але вже тепер. Через святі таїнства Хрещення й Миропомазання, разом із Причастям, ми з’єднуємося з Христом, стаємо в Ньому спадкоємцями Божого життя, носіями Святого Духа, який об’являє нам усю правду Христову, веде шляхами заповідей Христових і молиться в нас: «Авва! – Отче!» (Рм. 8, 15). Через ці Святі Таїнства ми стаємо членами Тіла Христового й храмом Святого Духа.

414 Хрещення є першим таїнством, яке людині треба прийняти, щоб увійти до Церкви – «ковчегу спасіння», щоб стати членом Церкви – Тіла Христового. «Через що ми християни? Через віру, – скаже кожний. Яким способом спасаємося? Очевидно через благодать, дану в Хрещенні^[1]». Хрещення відкриває доступ до інших Святих Таїнств і священнодійств у Церкві, через які Господь освячує, живить і провадить свою Церкву й кожного віруючого. Тому охрещені вже стають «спадкоємцями Царства» й «отримують блаженство святих^[2]».

^[1] Василій Великий, Про Святого Духа. До Амфілохія, єпископа Іконійського, 10, 26.

^[2] Требник, Чин Хрещення, Молитва над оглашенним.

433 Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому що один [Євхаристійний] хліб, – нас багато становить одне [Христове] тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кр. 10, 17). Це саме сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо: «Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає: «Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христові^[1]».

^[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

436 На Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і вином, а правдивим Своїм Тілом і Кров’ю. «Хліб і вино [Євхаристії] не є лише образом Тіла й Крові Христа – хай так не буде! – а саме Тіло Господнє обожествлене^[1]». Церква урочисто сповідує і навчає, що на Літургії приймаємо правдиве Тіло Христове – запоруку того, що й Церква є Тіло Христове: «Тож аби не тільки любов’ю, а й самим ділом бути нам членами Христового Тіла, будемо причащатися того Тіла. І це діється через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. Тому з’єднав Самого Себе з нами, даючи нам Своє Тіло, щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з Головою. І це є ознакою найсильнішої любові^[2]».

^[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

^[2] Йоан Золотоустий, Коментар на святого апостола і євангелиста Йоана. Гомілія 46, 3.

439 Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино Своїм Тілом і Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у співтілесних і співкровних» із Ним^[1]. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи слова святого апостола Павла: «Тому, що один хліб [споживаємо], – нас багато становить одне тіло» (1 Кр. 10, 17), – зіставляє освячення Дарів із переображенням причасників: «Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а одне тіло^[2]».

^[1] Пор. Кирило Єрусалимський, Містагогійні проповіді, 4, 3.

^[2] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 24,2.

470   У святих таїнствах Подружжя та Священства християнин отримує благодать Святого Духа для будування Церкви – Тіла Христового. У святому таїнстві Подружжя Церква благословить покликаних Христом чоловіка і жінку на створення «домашньої церкви» – християнської сім’ї. У святому таїнстві Священства Церква, благодаттю Святого Духа, поставляє покликаних Христом чоловіків на служіння спільноті вірних проголошувати Євангеліє, бути пастирями Божого народу і освячувати його. Взірцем для служіння в подружжі й у священстві є Христос, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).

475   Християнське подружжя ґрунтується на Христовій заповіді любові: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). Апостол Павло закликає чоловіка любити свою жінку, як Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї (пор. Еф. 5, 25), а жінку – коритися своєму чоловікові, як Господеві, бо чоловік – голова жінки, як Христос – Голова Церкви (пор. Еф. 5, 22-24). Це можливо тому, що чоловік і жінка поєднані в любові не тільки між собою, а й з Христом. Даруючи любов одне одному, вони дарують її Христові, а даруючи Христові, дарують одне одному. Цим взаємним даруванням вони разом зростають в одне Тіло Христове (пор. Еф. 5, 31-32).

853   Таїнственний і динамічний процес обожествлення здійснюється в Тілі Христовому, яким є Церква. Наскільки повно християнин живе таїнственним церковним життям, настільки він є живим членом обожествленого Тіла Христового. В обожествленні Боже життя стає нашим життям, наше життя – обожествленим. Бути місцем і шляхом обожествлення – унікальна місія Церкви. Ця місія виявляється в благовістуванні Слова Божого, у Святих Таїнствах, молитовно-літургійному та морально-аскетичному житті.

858 Святий Дух – «скарб дібр і життя Податель» – наділяє подружжя дарами для благочестивого життя в мирі, правді, гармонії та любові. Служіння подружжя в Церкві полягає в будуванні Тіла Христового в спільноті віри й любові та взаємного освячення. Дух Святий творить спільноту подружжя «домашньою церквою». У молитвах чину Вінчання священик звертається до Бога з проханням: «Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх^[1]».

^[1] Требник, Чин Вінчання, виголос при вінчанні молодих.