732   Свобода – це свідомий і добровільний вибір людиною Бога як Отця та прийняття Його покликання до участі у вічному житті Пресвятої Тройці. У сотворенні людина отримала здатність обирати й шляхом правильного вибору перейти до справжньої свободи. Лише свідомо й добровільно обираючи Бога, людина стає вповні свобідною, живе у свободі самого Бога.

733   Людина в раю отримала Божу заповідь як дороговказ. Заповідь допомагає людині робити правильний вибір, дає можливість обирати істинну свободу. Божа заповідь є визволяючою, бо дає людині свободу. Правдива свобода ніколи не може бути протиставленою до Божої Істини та Закону або відокремленою від них. Христос навчає: «Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете учнями Моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо. 8, 31-32).

734   Святі Отці навчають, що внаслідок гріха прародичів ми втратили повноту свободи, тобто стали схильними обирати зло. Через це людина опинилася в рабстві гріха, з якого її може визволити лише Спаситель. Христос – Дорога, Істина і Життя (пор. Йо. 14, 6) – відкрив дорогу до Отця у Святому Дусі й указав людині шлях істинного визволення та зростання в божественній свободі.

735 Педагогом до Христа Спасителя був Закон Мойсея (пор. Гл. 3, 24), виражений у Десятьох Божих заповідях, даних Богом на горі Синай (див. Вих. 20, 2-17; Втор. 5, 6-21^[1]):

     Я – Господь Бог твій.

1. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене.
2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого.
3. Пам’ятай день святий святкувати.
4. Шануй батька твого і матір твою.
5. Не вбивай.
6. Не чужолож.
7. Не кради.
8. Не свідчи ложно на ближнього твого.
9. Не пожадай жінки ближнього твого.
10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

^[1] Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Десять Божих заповідей.

736   Людина як істота розумна є здатною усвідомлювати мету й наслідки своїх вчинків. Зростаючи духовно, християнин у спілкуванні зі своїм Творцем дедалі глибше усвідомлює та пізнає себе і розуміє, що вчинки можуть або наближувати його до Бога, або віддаляти від Нього. Таке «ходіння перед лицем Божим», тобто життя в постійному спілкуванні з Богом, і є основою християнської свідомості.

737   Людина наділена особистою волею та керує собою, тому її моральні вчинки мають добровільний характер. Кожне добровільне рішення людини визначає те, якою вона стає. Наприклад, хто відважується на вчинок героїчної любові – стає героєм, а хто добровільно погоджується вчинити вбивство – стає вбивцею.

738   Існує нерозривний зв’язок між моральною цінністю кожного окремого вчинку людини й остаточною метою її життя. Остаточна мета – це покликання до вічного життя в Пресвятій Тройці; а основний вибір християнина – це добровільна відповідь Богові у вірі на це покликання. Цей вибір є основою усіх інших життєвих рішень. Окремі вчинки мають випливати з цього основного християнського вибору та щоденно виявляти й підтверджувати його.

739   Кожен моральний вчинок скерований до конкретно визначеної мети. Моральний вчинок є добрим, якщо його мета збігається з остаточною метою християнського життя та наближає людину до участі в Божому житті. Якщо мета вчинку не скерована до Бога, то вибір такого вчинку робить морально злими та гріховними як саму дію, так і її виконавця.

740   Моральне добро чи гріховність людських вчинків оцінюємо на основі змісту дії (що конкретно особа хоче вчинити), мети (для чого особа хоче вчинити свою дію) і наміру (який конкретизує вибір людини та скеровує її особисту волю до поставленої мети). Важливими є теж обставини, в яких людина здійснює свої вчинки, оскільки вони можуть впливати на більшу чи меншу особисту відповідальність за вчинене.

741   Християнинові важливо розуміти, що саме він чинить і чи це не суперечить його основному виборові та Божим заповідям. Якщо зміст дії людини відповідає її покликанню до святості, то її вчинок є морально добрий.

742   Намір – це скерування особистої волі до визначеної мети. Він розкриває внутрішню причину вчинку, виявляє, чому людина чинить те діло. Намір завжди є внутрішнім виміром вчинку особи, однак він не завжди виявляється назовні. Намір може лежати в основі не лише однієї дії, – він може скеровувати до обраної мети низку людських вчинків. Мета вчинку – це відповідь на питання, для чого особа щось чинить; це очікуваний результат, якого вона прагне досягнути своїм вчинком. Наприклад, людина прагне дати милостиню (намір), для цього жертвує якусь суму (зміст), щоб допомогти ближньому (мета).

743   Якщо хоча б один із критеріїв моральної оцінки людських вчинків – зміст, мета чи намір дії – суперечить остаточній меті християнського життя, то такий вчинок треба вважати гріховним. Помилково оцінювати моральність людських дій, беручи до уваги лише наміри, що їх започатковують, або мету, яку людина намагається осягнути. Вчинки, які суперечать Божим заповідям, є гріховними та руйнівними для особи, що їх скоює, через сам зміст таких учинків (убивство, перелюб і т. ін.), незалежно від наміру, мети чи обставин. Обставини дії (середовище, суспільний тиск, примус) впливають на моральну цінність вчинку, але не визначають її.