880 Абортом називаємо свідоме і пряме вбивство людської істоти в період між її зачаттям і народженням, на самих початках її життя^[1]. Зазвичай такі дії здійснюють у формі штучного переривання вагітності. Абортом є також усі вчинки, пов’язані з маніпуляціями, що ведуть до знищення людських ембріонів, отриманих у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

^[1] Пор. Іван Павло ІІ, Енцикліка Evangelium vitae [«Євангеліє життя»], (25 березня 1995), 58.

881   Святе Письмо навчає про гідність людини вже від зачаття: «Перш ніж Я уклав тебе в утробі, Я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив Я тебе» (Єр. 1, 5). Святість і недоторканність людського життя ґрунтується на особовому ставленні Бога до людини.

882 Святий Василій Великий навчає: «Жінка, яка свідомо вбиває плід, підлягає такій самій карі, як за вбивство. Не нам з’ясовувати, чи плід уже був сформований, чи ще був аморфний. Бо тоді справедливості вимагає не тільки істота, яка мала народитися, а й та, що спричинила їй зло, бо, як це часто буває, жінки вмирають від таких процедур. Додане до вбивства плоду, це вже друге вбивство, принаймні щодо тих, хто наважується на такий крок^[1]».

^[1] Василій Великий, Лист 188, Канон ІІ.

883 Митрополит Андрей Шептицький у посланні «Не убий» наголошує: «Особливішим способом мерзенні, жахливі і протиприродні є випадки, коли родичі убивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже сама обставина, що злочину допускається рідний батько або мати, що дитина не може боронитися.., – все це робить зігнання плоду особливішим родом злочину^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Не убий (21 листопада 1942).

884   Людське життя від самого зачаття довірене матері і батькові, які про нього дбають і ним піклуються. Але часом драматичні обставини (зґвалтування, змушення з боку родини тощо) чи егоїстичні міркування можуть змусити жінку до знищення життя, яке вона виношує в собі. Це не знімає з неї відповідальності, однак разом з нею відповідальними за аборт стають також інші особи. Винуватим є і батько дитини, який примушує матір до аборту або покидає її під час вагітності. Співучасниками гріха аборту є також рідні, близькі та друзі, які іноді «змушують» жінку до аборту, виправдовуючи його можливістю збереження доброго імені тощо. І, нарешті, остання та велика провина тяжіє на лікарях та інших медичних працівниках, які безпосередньо роблять аборт. Опосередковано провина лягає і на всіх тих, хто на суспільному рівні захищає та пропагує аборти.