747   Святе Письмо навчає про серце як внутрішню суть людини, осередок усієї її особи. «Як у воді обличчя обличчю відповідає, так серце людини людині» (Прип. 27, 19). Від стану серця залежить духовно-моральний стан усієї людської особи. Серцю належать не тільки почуття, а й пізнання, свідомість та інші духовні сили людини.

748   Серце є тим святилищем людини, де вона стоїть перед Божим обличчям. У Святому Письмі читаємо про «помисли серця», де серце становить саму суть людини, є «місцем», де людина бере на себе відповідальність, відкривається чи замикається перед Божою дією. Серце є також осідком волі. Воно приймає рішення (див. 1 Кр. 4, 5; 2 Кр. 7, 9; 8, 16); з нього виходять добрі та злі наміри (див. Мт. 15, 19; Рм. 10, 1; Іс. 57, 17), любов до Бога і ближнього (див. Мт. 22, 37; Мр. 12, 30-33; Лк. 10, 27).

749   Згідно зі Святим Письмом, серцю належать усі почуття людини: воно веселиться (див. Єр. 15, 16; Пс. 27, 9), радіє (див. Пл. Єр. 5,15), сумує (див. Пс. 24, 17), мучиться (див. Єр. 4, 19), гнівається (див. Прип. 19, 3), заздрить (див. Як. 3, 14). У глибину ж людського серця може зійти тільки Бог. «Господь бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце» (1 Сам. 16, 7), бо вивідує серце, випробовує нутро (пор. Єр. 17, 10). Людина в Богові пізнає саму себе і споглядає глибини свого серця.

750   Одним із діяльних виявів серця є совість. Термін «совість» походить від старослов’янського «со-відати» (співзнати). Йдеться не так про якесь індивідуальне знання чи якусь суб’єктивну правду, як про співзнання з Божими Особами та співдію з Ними. Святе Письмо мовить про здатність людського серця розпізнавати добро і зло. Цар Соломон молився за мудрість серця, за те, щоб могти розрізняти між добром і злом (див. 1 Цар. 3, 9). У Євангелії Христос вказує на те, що серце може бути джерелом як морального добра, так і морального зла (див. Лк. 6, 45; Мт. 12, 35).

751 Згідно зі святоотцівською традицією, совість (сумління) є найважливішим чинником буття людини. Як навчає авва Доротей, «коли Бог сотворив людину, то Він посіяв у ній щось божественне, немовби якийсь помисел, який має в собі, подібно до іскри, і світло, і тепло. Цей помисел, який просвічує розум і показує йому, що добре і що зле, називається совістю, а вона є природним законом […]. Вона є чимось божественним, ніколи не гине і завжди нагадує нам про корисне^[1]». Святий Климент Олександрійський навчає, що «совість є чудовим внутрішнім відчуттям, яке дає можливість точно обрати добро або уникнути зла; на ньому ґрунтується правильне життя^[2]». Святий Йоан Золотоустий проголошує: «Бог дав нашій душі чуйного і недрімаючого суддю, тобто сумління. Нема між людьми жодного такого чуйного судді, як наше сумління^[3]».

^[1] Авва Доротей, Поучення і послання, Повчання 3: Про совість, 1-2.

^[2] Климент Олександрійський, Стромати, 1, 1.

^[3] Йоан Золотоустий, Гомілії про Лазаря, 4, 4.

752 У серці починаються і народжуються думки та рішення людини, виникають наміри й прагнення, воно є джерелом волі та бажань. Християнин покликаний плекати «ниву» свого серця, пильнувати, щоб у нього не потрапило «вороже насіння^[1]».

^[1] Пор. Притча про кукіль (Мт. 13, 24-30).

753 Бути уважним до серця – це насамперед віддаляти лихі думки, оберігати серце в чуйності. Святий Макарій Великий навчає: «Ми уважні до себе, аби бути уважними до Бога. Саме серце – маленька посудина. Водночас вона настільки містка, що в ній поміщаються і «змії», і «леви», і «хижі звірі» пороку; там дороги негладкі, там прірви, але там також Бог, там ангели, там життя і царство, там світло і апостоли, там скарби благодаті, там є все^[1]».

^[1] Макарій Великий, Духовні проповіді, 43, 7.

754   Коли внутрішня увага розуму привертається до серця, людина стає спроможною краще пізнати саму себе. Розум, скерований до серця, звільняється від хибних помислів. Духовні отці називають цей стан умиротворенням (грецькою мовою ісихія) розуму. Внутрішньо уважна людина здатна «побачити» себе в світлі Божої благодаті й відкрити для себе свій внутрішній світ, сильні і слабкі сторони характеру, завдатки й таланти; починає усвідомлювати свої потаємні потяги й устремління.