273 Людина сотворена на «взірець» сопричастя Осіб Пресвятої Тройці: «Сотворімо […] на Наш образ і на Нашу подобу […]. І сотворив Бог людину […] чоловіком і жінкою» (Бут. 1, 26-27). Сотворення людини як чоловіка і жінки, за предвічним задумом Божим, стало початком об’явлення про Церкву: «Подібно до того, як Божа воля є діянням і називається сотворенням світу, так помисел Його є спасінням людей і називається Церквою^[1]».

^[1] Климент Олександрійський, Педагог, 1,1.

274 Бог відкриває свій задум про Церкву, як повноту творіння, в описі життя Адама і Єви в раю в єдності з Богом і в гармонії з творінням. Святі Отці описують зв’язок Христа з Церквою в образі сотворення Богом Єви з ребра Адама: «Як Єва постає з ребра Адама, так і ми [Церква] – з ребра Христового^[1]». Взаємини між Адамом і Євою є прообразом взаємин між Христом і Церквою: Христос «полюбив Церкву й видав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі словом, щоб появити Собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чого подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5, 25-28).

^[1] Йоан Золотоустий, Похвала Максимові, 3.

275   Через гріх людина втрачає рай (див. Бут. 3, 23-24), послаблюється її зв’язок із Богом. Людська злоба і насильство на землі призводять до всесвітнього потопу (пор. Бут. 6, 5.11). Ковчег, у якому Бог спасає праведного Ноя та його сім’ю, є прообразом Христової Церкви (пор. Бут. 6, 13-16; Євр. 11, 7). Укладаючи союз із Авраамом, Бог дає йому обітницю вивести з нього великий народ (пор. Бут. 12, 2). Авраам вірою приймає цю Обітницю і стає «батьком усіх віруючих» (пор. Рм. 4, 11).

276   З потомства Авраама Бог творить свій народ – Ізраїль: під проводом Мойсея виводить його з єгипетської неволі, переводить через Червоне море, веде пустелею та укладає з ним союз на Синаї. Віра в обітницю, дотримання заповідей Синайського союзу стають ознаками приналежності до народу Божого – старозавітньої Церкви.