91 Святий Дух – Третя Особа Божа, що від Отця ісходить (див. Йо. 15, 26). Таке ісходження Святого Духа можна образно пояснити, скориставшись аналогією: «Отець – джерело, Син – струмок, Дух – вода. Одне лише Джерело і для струмка, і для води; один лише Отець і для Сина, і для Духа, який – як вода, котра б’є з джерела й наповнює русло струмка[1]». Святий Дух є Особою Божою, рівнопокланяємою і рівнославимою з Отцем і Сином. Він ісходить від Отця, перебуває в Слові та Його виявляє[2].
[1] Тертуліан, Проти Праксея, 8.
[2] Пор. Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри I, 7.
93 У Святому Письмі слово «дух» (єврейською мовою – руах) має спільний корінь із дієсловом «дихати» й означає «подих», «вітер», «повітря». Людське життя пов’язане з диханням, і коли припиняється дихання, припиняється й життя. Ми не є володарями нашого життя: Бог дарує нам життя «Духом животворящим».
94 З перших речень книги Буття для означення живого Бога вживається образ «Духа Божого» (Бут. 1, 2). У розповіді Святого Письма про сотворення людини згадано про «віддих життя», що його Бог «вдихнув» у людину, через що вона стала «живою істотою» (пор. Бут. 2, 7). У Старому Завіті наведено й інші образи, які в Новому Завіті стають символами Святого Духа: «ріки води живої» (пор. Йо. 7, 38), «помазання» (пор. 1 Йо. 2, 20.27), «вогонь очищення» і «вогненні язики» (пор. Лк. 3, 16; Ді. 2, 3), «вітер» (пор. Йо. 3, 8; Ді. 2, 2), «печать помазання» (пор. 2 Кр. 1, 22; Еф. 1, 13; 4, 30), «покладання рук» (пор. Ді. 5, 12; 8, 17-19), «голуб» (пор. Мт. 3, 16).
95 Новий Завіт надає Святому Духові титули, які підкреслюють Його особовість і божество: «Утішитель» (Йо. 14, 16), «Дух істини» (Йо. 16, 13), «Дух усиновлення» (Рм. 8, 15), «Дух Ісуса Христа» (Флп. 1, 19), «Дух Господній» (2 Кр. 3, 17), «Дух Божий» (Рм. 15, 19) і «Дух слави» (1 Пт. 4, 14). Ці титули показують, що Дух Святий є Господом життя, через що й називаємо Його «Господом животворящим». Анафора Літургії святого Василія Великого називає Святого Духа «животворящою силою», яка є «джерелом освячення» і «початком вічних благ».
96 Христос вказує на особливу місію Святого Духа в історії спасіння: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за мене» (Йо. 15, 26-27). Як прорік Христос, Святий Дух «навчить вас усього і все вам нагадає» (Йо. 14, 26), «наведе вас на всю правду […] і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). Він «прославить Сина, бо візьме з Синового, щоб звістити учням» (пор. Йо. 16, 14).
97 Отці Церкви, навчаючи про Особу Святого Духа, насамперед наголошували на тому, що відрізняє Особу Святого Духа від Осіб Отця і Сина, тобто що Святий Дух від Отця ісходить. Цю віру вони соборно сповідували в Символі віри: «Вірую… в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця ісходить». Про ісходження Святого Духа святий Кирило Олександрійський повчає: «Святий Дух – це Той, який [...] виливається від Бога Отця через Сина й відкриває нам Своє існування наче в образі подиху вуст[1]».
[1] Кирило Олександрійський, Діалог про Пресвяту Тройцю, 2.
98 Святі Отці відрізняли внутрішнє життя Пресвятої Тройці від її об’явлення у творінні. У Пресвятій Тройці Святий Дух ісходить від Отця – єдиного Начала Пресвятої Тройці. Коли Святі Отці говорили про дію Осіб Тройці у творінні, то сповідували, що Отець зсилає Святого Духа «через Сина[1]». Святий Кирило Олександрійський, сповідуючи одну й ту ж саму віру, трактував це зсилання Святого Духа «через Сина» як походження Святого Духа «від Отця і Сина[2]». На цьому наголошували й отці Флорентійського собору: «Деякі говорили, що Святий Дух походить від Отця і Сина, інші ж твердили про походження від Отця через Сина. Усі вони різними словами висловлювали те саме значення[3]». Цю ж думку висловлено і в Артикулах Берестейської унії: «Дух Святий […] з одного Начала, немов із джерела, від Отця через Сина ісходить[4]».
[1] Пор. Григорій Ніський, Про життя святого Григорія Чудотворця.
[2] Пор. Кирило Олександрійський, Скарбниця: Що Святий Дух є з сутності Отця і Сина.
[3] Флорентійський Собор, Булла Laetentur caeli Радійте небеса (Сесія VI: 6 липня 1439).
[4] Артикули Берестейської унії, арт. 1.