538   Господь Бог сотворив світ у часі, в якому чергуються світло і темрява, день і ніч, пори року: «Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі, й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років» (Бут. 1, 14). Чергування ночі і дня в розповіді про сотворення світу є знаком творчої дії Бога, який привів усе з небуття до буття. Тому для спомину цієї дії богослужіння добового кола розпочинається з вечора. «І був вечір і був ранок…» (Бут. 1, 5нн).

539   День, згідно зі Святим Письмом, – це період життя. Господь Бог сотворив світло, відокремивши його від темряви. Цей зміст вкладено в розуміння добового кола: піднесення творіння з темряви небуття до світла буття, а відтак – від світла видимого до світла невидимого. Ось чому біблійний день – як символ наближення світу до Бога і входження Бога у світ – є водночас днем літургійним.

540 Добове коло богослужінь нашої Церкви побудоване на ідеалі безнастанної молитви, вираженому біблійним числом сім, яке є образом повноти і досконалості: «Сім раз на день я Тебе хвалю за Твої присуди справедливі» (Пс. 119 (118), 164). До такої молитви заохочує і святий Василій Великий: «щоб і для нас щодень було за правило: сім разів на день славити Бога^[1]». Основою цього молитовного правила є Псалми, що переплітаються з іншими моліннями: гимнами, стихирами, тропарями, кондаками та єктеніями. Добові богослужіння, а саме: Вечірня, Повечір’я, Північна, Утреня, Перший, Третій, Шостий і Дев’ятий часи, а також Обідниця – містяться в богослужбовій книзі під назвою Часослов^[2].

^[1] Василій Великий, Слово про подвижництво, І, 4.

^[2] Тѵпікъ Церкве Руско-Каθоліческїя, Львовъ, 1899, с. 5.

541   Із богослужінь добового кола в парафіяльне життя найбільше ввійшли Вечірня та Утреня. У суботу ввечері служать Велику вечірню, а в неділю вранці – Воскресну (Недільну) утреню. На Господські і Богородичні празники та свята бдінних святих служать Вечірню зі Всенічним бдінням (чуванням), під час якої звершують Литію і благословляють хліб, пшеницю, вино й олію, на знак багатства дарів, отриманих від Господа. Особливе богословське, духовне і поетично-мистецьке багатство Вечірні й Утрені допомагає нам глибше сприйняти історію спасіння.

542   Молитовне значення Вечірні полягає в прославленні Господа, проханні про дари і каятті за провини. Ці три основні її елементи переплітаються між собою. У Псалмі 104 (103) прославляємо Господа за Його творіння, а на «Господи, візвав я до Тебе» (Пс 141 (140); 142 (141); 130 (129); 117 (116)) висловлюємо каяття і просимо прощення. Важливими елементами Вечірні є кадіння та світло. Дим кадила, що піднімається вгору, висловлює нашу покаянну молитву, яка восходить до Господа, а в гимні «Світло тихе» оспівуємо Христа, який неміччю Свого хреста здолав силу диявола і «життя дарував усьому світу». У гимні «Сподоби, Господи» просимо про охорону від гріха «у вечір цей» світлом Божих настанов.

543   Завершується Вечірня піснею Симеона Богоприємця: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико» (див. Лк. 2, 29-32), у якій уся спільнота разом із праведним Симеоном висловлює радість зустрічі з Господом цього вечора, а також готовність до зустрічі з Ним у славі, коли побачимо Його «обличчям в обличчя» (пор. 1 Кр. 13, 12), коли остаточно узріємо спасіння Боже, «приготоване перед лицем усіх людей».

544   Основними частинами Утрені є шестипсалміє, читання Євангелія, канон, хвалитні псалми та славослов’я. Шестипсалміє, яким починається Утреня, відображає чування вірних в очікуванні переможного приходу світла Христового. В історії спасіння «ранком», чи «утренею», стало богоявлення – прихід «світла у темряву». Воно почалося ще у Вифлеємі, тому на початку Утрені співаємо різдвяну ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, а на землі мир». Боже Світло возсіяло над Йорданом, що знаменуємо співом: «Бог Господь і явився нам, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Перемогою світла над темрявою стало Христове воскресіння. Радість цієї перемоги чудово передано в піснеспіві «Ангельський собор» Воскресної (недільної) утрені: мироносиці, котрі ще на світанку поспішали до Господнього гробу, побачили ангела, що звіщав воскресіння Христа – «Світла великого».

545   У воскресному Євангелії слухаємо звіщання ангела: «Він воскрес! Його немає тут…» (Мр. 16, 6) і самого Христа: «Подай сюди твій палець! […] Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Йо. 20, 27). Вірні, подібно до мироносиць, у піснеспіві «Воскресіння Христове бачивши» сповідують Христа воскреслого і, підходячи до тетраподу, цілують Євангеліє.

546 Після Псалма 50 «Помилуй мене, Боже» співають канон – піснеспів, у якому святковану подію оспівують на тлі історії спасіння. Пісні канону починаються з оспівування визволення Ізраїлю з Єгипетської неволі та включають молитви-гимни різних старозавітних пророків. Завершується канон прославою Пречистої Діви Марії, яку звеличуємо піснями як «Богородицю і Матір Світла». При сході сонця Церква оспівує Христа – життєдайне Світло: «Зішли світло Твоє, Христе Боже, і просвіти серце моє^[1]».

^[1] Часослов, Утреня, світильні у Великому пості, глас 3.

547   Радість осяяної Христовим Світлом душі виявляється в хвалитних псалмах (148–150), у яких людина закликає всю вселенну прославляти Бога та благословити Його за дар світла – Об’явлення Його Сина. Тому наприкінці Утрені священик розпочинає Велике славослов’я словами: “Слава Тобі, що показав нам світло!» Споглядання цього світла веде нас до боговидіння, у «світлі» Христа можемо побачити неприступне «світло» Божої слави: «У світлі Твоєму побачимо світло». Завершується Утреня подякою і проханням за всю церковну спільноту та за життя світу.

548 Повечір’я – це богослужіння, яке відправляють після Вечірні перед нічним відпочинком. Велике повечір’я служать у Великий піст та на празники Різдва, Богоявлення і Благовіщення; в інші дні служать Мале повечір’я. Повечір’я містить у собі благодарення Господа за прожитий день, звершені справи та прохання про прощення гріхів, спокійну ніч і мирний сон. «Надзвичайно корисно, – навчає святий Василій Великий, – замислюватися над минулими прогріхами, щоб остерігатися їх у майбутньому. Тому-то й сказано: За те, що кажете у серцях своїх, на ложах своїх, – покайтеся (Пс. 4, 5^[1])».

^[1] Василій Великий, Обширні правила, 37, 4.

549 У Північній, чуваючи в очікуванні Пришестя Господа, просимо Його про спокійну й безгрішну ніч. Згадуючи при цьому й саму смерть, молимося, щоб вона не застала нас зненацька. «Треба випередити вранішню зорю, – заохочує святий Василій, – і вставати на молитву, щоб день не застав нас у ліжку, бо сказано: Очі мої випередили світанок, щоб роздумувати над словами Твоїми (Пс. 119, 147^[1])». Сам Спаситель молився серед ночі та закликав своїх учнів чувати. Північна, як і Повечір’я, завершується взаємним прощенням і молитовним благанням за всіх живих і померлих.

^[1] Василій Великий, Обширні правила, 37, 5.

550   На Часах, які мають біблійно-богословську і святоотцівську основу, вірні споминають спасительні євангельські події, а також просять у Господа благодаті для християнського сповнення повсякденних справ і трудів дня.

551   У Повсякденних часах вірні, усвідомлюючи труднощі й небезпеки дня, благають Господа про допомогу. У Великопосних часах молільники споглядають Розп’ятого Христа, черпаючи від Нього силу нести щоденний хрест, щоб стати співучасниками відкуплення людського роду. Царські часи зосереджують увагу молільників на найбільших спасительних подіях: Різдві, Богоявленні та Страстях і Воскресінні.

552 Перший Час^[1] служать наприкінці Утрені, оскільки він разом з Утренею позначає початок дня в молитві «Христе, Світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить на світ. Нехай позначається на нас світло обличчя Твого, щоб у ньому ми побачили Світло неприступне^[2]». Третій Час служать на спомин години, коли Святий Дух зійшов на апостолів. «О третій годині, – навчає святий Василій Великий, – слід ставати до молитви і збирати братію, хоча б кожен і був зайнятий своїми обов’язками. Згадуючи дар Святого Духа, який отримали апостоли о третій годині, усі однодушно поклоняємося, щоб і ми стали достойними духовного освячення, і просимо, щоб Святий Дух став наставником і учителем в усьому, що корисне, за словами Давида: «Не відкидай мене від обличчя твого, духа твого святого не відбирай від мене» (Пс. 51 (50), 13), а в іншому місці: «Хай дух твій добрий мене веде по землі рівній» (Пс 143 (142), 10). А по молитві знову вертаймося до праці^[3]».

^[1] Назви Перший, Третій, Шостий і Дев’ятий час віддзеркалюють відлік годин дня, починаючи від сходу сонця, і приблизно відповідають нашим 7-й, 9-й, 12-й і 15-й годинам.

^[2] Часослов, Час І, Кінцева молитва.

^[3] Василій Великий, Обширні правила, 37, 3.

553 У Шостому часі Церква споминає страждання Христа на хресті. Псалми цього часу, що описують страждання праведника, який уповає на Господа, пророчо вказують на спасительні страсті Ісуса Христа. Приклад Спасителя показує, що спасіння пов’язане із зусиллями, а можливо й стражданнями. Вони для кожного стають щоденними «хрестами», від яких треба не втікати, а сміливо приймати їх і нести аж до хвилі власного переходу до вічності. Тому на великопосному Шостому Часі благаємо Господа: «Ти, Христе Боже, що в шостий день і годину на хресті прибив зухвалий гріх Адама в раю, розірви рукописання й наших гріхів і спаси нас^[1]». Великопосний Шостий Час особливий тим, що включає щоденні читання з Пророцтва Ісаї та аскетичного «путівника» – «Ліствиці» преподобного Йоана Ліствичника.

^[1] Часослов, Час VI, Великопосний тропар.

554 У Дев’ятому часі молитовно споминаємо животворящу смерть Спасителя на хреснім дереві (пор. Мр. 15, 30). У моліннях звертаємося до Нього: «Ти, Христе Боже, у дев’ятій годині задля нас тілом смерті зазнав, тож умертви нашого тіла хотіння і спаси нас^[1]». Моління Дев’ятого часу знімає страх смерті, бо вона не спроможна перекреслити Божого задуму.