261 Святий Дух зійшов на апостолів після того, як Христос був прославлений – воскрес, вознісся на небо й возсів праворуч Отця. Сподобившись Святого Духа, апостоли стають «новими скрижалями благодаті, написаними Богом, живими рукописами спасительного Слова, написаними Духом, перстом Отця^[1]». Збуваються слова Йоана Хрестителя про очікуваного Спасителя, Який буде хрестити «Духом Святим і вогнем» (Лк. 3, 16).

^[1] Октоїх, глас 2, четвер, вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

262   Святий Дух дарує порозуміння між людьми, долаючи посіяні гріхом розбрат і поділи, описані в Старому Завіті в образі Вавилонської вежі (див. Бут. 11, 1-9). Дух готує до зустрічі з Христом усі народи світу: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді. 2, 8-11).

263   Святий Дух «вчить» апостолів, що треба говорити (див. Ді. 4, 8-12). Той же Дух велить їм слухати Бога більше, ніж людей (див. Ді. 4, 19). Духом Святим апостоли надихаються на сміливу проповідь Христа: «Всі сповнилися Святим Духом і сміливо звіщали слово Боже» (Ді. 4, 31). Дух веде їх проповідувати також і серед поган, долаючи людські упередження (див. Ді. 10, 9-20).

264 Святий Дух, Який зійшов на апостолів, будує Церкву Христову: «Зішли силу, що ісходить від тебе, Найвищого Духа, котрого Ти дав улюбленому Синові Твоєму, а через Нього передав святим апостолам, щоб будували Церкву Твою^[1]». Апостоли ісповідують присутність Святого Духа в Церкві на Соборі в Єрусалимі: «Подобалось бо Святому Духові й нам…» (Ді. 15, 28).

^[1] Іполит Римський, Апостольське Передання, 1, 1.

265 Святий Дух творить Церкву, оживляє її як Тіло Христове й робить «місцем» спасіння: «Де Дух – там Церква, а де Церква, там Святий Дух^[1]». До Церкви покликані всі люди, «від усякого народу і племен, і людностей, і язиків» (Од. 7, 9; пор. Од. 14, 6), незалежно від їхньої культури і походження. Цей же Дух у Церкві відкриває християнам таїнство спасіння: «Поступ у пізнанні правди завдячуємо тому Божому і чудовому Духові, Творцеві і Провідникові Церкви^[2]».

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, ІІІ, 24, 1.

^[2] Дідим Сліпий (Олександрійський), Пояснення на Друге послання святого апостола Петра, 3, 5.