65     Хрещення вводить у таїнство смерті й воскресіння Христа і є початком тайновведення (грецькою – містагогія). Ставши сопричасником Христових смерті і воскресіння, новоохрещений у Миропомазанні отримує печать дару Святого Духа, а в Євхаристії – поживу життя вічного.

66     Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просторово: Хрещення починається в притворі (хрещальні), Миропомазання звершуються в храмі вірних, а Причастя – на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину носили впродовж цілого Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом – у зновупришесті Христа.

407   Через Хрещення, Миропомазання і Євхаристію, які називаються Таїнствами християнського втаємничення, людина стає членом Христового Тіла й учасником священичого, царського та пророчого служіння Христа. Через Покаяння та Єлеопомазання, які називаються Таїнствами зцілення, вірному дарується духовне і тілесне здоров’я. У Таїнствах служіння – Священства і Подружжя – вірних посвячують на служіння церковній спільноті та «домашній церкві».

408 Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через святі таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – через наше поєднання з Христом, отримання печаті Святого Духа і Причастя Тіла й Крові Христових у спільноті Церкви. Як людина після народження починає дихати та їсти, щоб могти жити, так і охрещений, народжений до нового життя в хрещальній купелі, починає дихати Святим Духом і живитися Святим Причастям, аби зростати у Христі. У чині богослужіння кожного з цих Таїнств Церква через молитви й обряди вводить (грецькою містагогія – тайновведення) віруючих у розуміння Таїнства й прийняття його як єдиного діяння Божої благодаті. Саме тому у східній церковній традиції ці три Святі Таїнства звершуються разом^[1].

^[1] Пор. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, (6 січня 1996), 51.

409   Отець об’являє і дарує нам вічне життя через Свого Сина у Святому Дусі. Це життя нового творіння стає доступним для нас не тільки по смерті, але вже тепер. Через святі таїнства Хрещення й Миропомазання, разом із Причастям, ми з’єднуємося з Христом, стаємо в Ньому спадкоємцями Божого життя, носіями Святого Духа, який об’являє нам усю правду Христову, веде шляхами заповідей Христових і молиться в нас: «Авва! – Отче!» (Рм. 8, 15). Через ці Святі Таїнства ми стаємо членами Тіла Христового й храмом Святого Духа.

423   Таїнство Хрещення звичайно звершує священик як духовний отець парафіяльної спільноти, до якої приєднується новоохрещений. Однак, якщо людині загрожує небезпека смерті, її може охрестити кожен християнин. Тоді Хрещення здійснюють триразовим поливанням хрещеника водою і словами: «Хрещається раб Божий (або раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Якщо людина, яка в небезпеці смерті прийняла Хрещення без повного літургійного обряду, не померла, то її приводять до священика, щоб він довершив Чин Хрещення, а також звершив таїнство Миропомазання. Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання приймають тільки раз у житті, оскільки, народившись Святим Духом у Христі, ми назавжди залишаємося дітьми Отця.

424 Як Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа завершується Зісланням Святого Духа на апостолів, так наше новонародження у Христі запечатується даром Святого Духа. Миропомазання є «печаттю» того дару, який ми отримали у Хрещенні, щоб показати, що на кожного охрещеного сходить Святий Дух, як на апостолів у П’ятдесятницю. Помазання Святим Духом означає, що християнин народжується до нового життя в Христі і стає дитиною Отця, щоб брати участь у Христовому царському, священичому і пророчому служінні для спасіння світу. На цьому наголошено в молитві на освячення святого мира у Великий четвер: «Пошли, Господи, Твого Духа Пресвятого на це миро і вчини його помазанням царським, помазанням духовним, яким були помазані царі, архиєреї й пророки, і всі їхні наслідники – єпископи й пресвітери і всі, що до нинішнього дня купіллю новонародження відроджені [...]. Вчини це миро Зшестям Святого Твого Духа^[1]».

^[1] Архиєратикон, Чин освячення святого великого мира.

425 Отримавши печать дару Святого Духа, християнин стає членом «народу вибраного, царського священства, народу святого, люду, придбаного на те, щоб звістувати похвали Того, Хто покликав з темряви у дивне Своє світло» (пор. 1 Пт. 2, 9). «Усіх тих, хто відродилися у Христі, знак хреста робить царями, а помазання Святим Духом посвячує їх у священики, щоб, окрім цього особливого служіння, усі християни, наповнені Духом і розумом, визнавали себе членами цього царського роду й учасниками священичого служіння. Бо що ж є для душі більш царського, ніж керувати своїм тілом, підпорядковуючи його Богові? Що є більш священичого, ніж жертвувати Господеві чисте сумління й приносити на вівтарі свого серця чисті жертви побожного життя^[1]?». Пророче служіння вірних здійснюється в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі^[2], і тому під час миропомазання Церква молиться за новоохрещеного: «Щоб він був твердим і непохитним у православній вірі, любові й надії, щоб він завжди хотів зі сміливістю і бездоганно сповідувати ім’я Христа перед усіма^[3]».

^[1] Лев Великий, Проповідь 4. На Різдво, 1.

^[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 12.

^[3] Требник, Чин Миропомазання, Велика єктенія.

426 Через Миропомазання християнин отримує дар Святого Духа, щоб бути «хоробрим і переможним подвижником Христа», «завжди готовим Його ради терпіти й з любов’ю умерти», щоб «зростати в усіх чеснотах», щоб дозріти «в людину досконалу в міру росту повноти Христової» (пор. Еф. 4, 13). Усе це християнин осягає «силою, діянням, благодаттю й зшестям Пресвятого Духа^[1]».

^[1] Требник, Чин Миропомазання, Велика єктенія.

427   Як після хрещення в Йордані Святий Дух провадить Христа у Його спасительній місії, як після сходження на апостолів у день П’ятдесятниці провадить спільноту Церкви, так і в таїнстві Миропомазання Святий Дух дарує кожному християнинові здатність розпізнати й здійснити своє покликання до спасіння і переображення світу.

428 Чин Миропомазання звершують відразу після Хрещення, бо де життя, там і дихання. Святе Миро – пахуча суміш олії та багатьох ароматичних речовин – символізує багатство й розмаїття духовних дарів, що їх Святий Дух дарує новонародженому в Христі. «Не думайте, що Миро є звичайним миром; як хліб по освяченні не є звичайним хлібом у Євхаристії, а є Тіло Христа, так і святе Миро не є звичайним миром після освячення – воно стало даром Христа, і завдяки присутності Святого Духа у ньому є Божа сила^[1]». Священик уживає Миро, яке у Великий Четвер освятив Глава помісної Церкви, що свідчить про єдність Церкви.

^[1] Кирило Єрусалимський, Містагогійні проповіді, 3, 3.

429   Під час звершення Чину Миропомазання священик помазує новоохрещеному чоло, очі, ніздрі, уста, вуха, груди, руки та ноги, проказуючи слова: «Печать дару Святого Духа», щоб новоохрещений «у всякому ділі і слові» угодив Богові і став «сином і наслідником» Його Царства. Святий Дух переображує помисли, почуття і діла людини – учасника Царства Божого.

431 Святе таїнство Євхаристії – це третє з Таїнств християнського втаємничення, в якому новоохрещений, що народився у Христі й сповнився Святим Духом, причащається Тіла і Крові Христа на святій євхаристійній Трапезі. До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства, яку прийняли в Хрещенні та Миропомазанні, тому наша Церква й причащає новоохрещеного^[1].

^[1] Див. Конгрегація у справах Східних Церков, Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, (6 січня 1996), 51.

492   Повнота пастирського служіння передана єпископам, які є спадкоємцями повноти апостольського служіння, тобто повноти благодаті священства. У своїй єпархії єпископ є першим відповідальним за навчання Божого Слова, провід Божого народу та його освячення. Особливістю священнодіяння єпископа є рукоположення єпископів, пресвітерів і дияконів, освячення мира та антимінсів. Пресвітери, поставлені єпископом на чолі парафіяльних спільнот, священнодіють, навчають і провадять довірену їм паству. Вони звершують таїнства Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Покаяння, Єлеопомазання та Вінчання, а також благословення й освячення на потребу вірних. Диякони поставлені єпископом на літургійне служіння при єпископові та пресвітерові, а також на інші служіння в справах навчання і допомоги в потребах Божого народу, зокрема убогих та недужих.

494   Висвячення диякона, пресвітера та єпископа відбувається під час Божественної Літургії через покладання рук (грецькою «хіротонія») єпископа й моління Церкви. Покладаючи руку на висвячуваного, єпископ прикликає на нього благодать Святого Духа. Так, висвячуючи пресвітера, єпископ молиться: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа, і промовмо всі: Господи, помилуй». До молитви єпископа долучається моління Церкви. Багаторазовим вигуком аксіос (з грецької достойний) спільнота стверджує, що рукоположений через божественну благодать став достойним священичого служіння. Подібно до Хрещення і Миропомазання, Рукоположення в будь-який чин несе в собі незгладиму печать благодаті, а тому його можна прийняти тільки раз у житті.

586   Храм вірних є образом повноти Церкви: спільнота збирається довкола Христа, свого Голови, зображеного в центрі купола. На стінах храму розміщені численні ікони святих, які являють сопричастя земної Церкви і Церкви небесної. Посередині храму вірних на столі (тетраподі) з хрестом і свічками міститься храмова ікона або ікона свята, яку вірні почитають поклоном і поцілунком, входячи та виходячи з храму. У храмі вірних спільнота підносить молитви до Бога, перед іконостасом читають і проповідують Слово Боже, вірні причащаються Тіла і Крові Христової. Перед тетраподом звершуються Чини Хрещення, Миропомазання та Вінчання, а перед іконою Спасителя – Чин Сповіді.

718 Кожен християнин отримує у святих таїнствах Хрещення і Миропомазання зародок святості, який він покликаний не змарнувати, а зростити до повноти. Той же святий Йоан Касіан зазначає: «Що більше людська слабкість впокоряється перед Богом та Йому себе віддає, то більше заслуговує своєю вірою та посвятою приймати Бога як Того, Хто перебуває в людині. Кожен стає щораз більше здатним до святості завдяки дії божественної благодаті, яка додається до цього дару. Якщо хтось стане гідним Бога, тоді насолодиться Божим приходом, за Господньою обітницею: “Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Йо. 14, 23^[1])».

^[1] Йоан Касіан, Про Воплочення Христове, 5, 4.