8    Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння^[1]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.

Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.

Амінь.

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.

130 Створивши людину на Свій образ, Бог покликає її до святості: «Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух і душа, і тіло – буде збережена без плями» (1 Сл. 5, 23). Святий Григорій Ніський так тлумачить слова апостола: «Апостол Павло частину, що живиться, називає «тілом», що відчуває, позначає словом «душа», а ту, що мислить, словом «дух^[1]».

 

^[1] Григорій Ніський, Про устрій людини, 8.

152 Смерть духовна спричинила смерть тілесну: «Єство, створене для безсмертя, стало смертним^[1]». Ще одним наслідком гріхопадіння є страх і сором: «І сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду» (Бут. 3, 8). Страх позбавляє людину миру. Людина уникає спілкування з Богом.

 

^[1] Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 8.

190 Церква святкує пришестя Сина Божого у світ празником Різдва Христового. Про народження Христа ангел Господній звіщає пастухам: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Отці Церкви оспівували Різдвяну ніч як день радості та миру: «Сьогодні Багатий збіднів для нашого спасіння... Сьогодні ми сподобились дару, про який не просили... Сьогодні відчинилися небесні брами для наших молитов… Сьогодні Божество вдягнулося в людину, щоб людина прикрасилася Божеством^[1]».

 

^[1] Ісаак Сирієць, Гомілія на Різдво.

306 Сопричастя Церков затьмарене гріхом церковних розділень. В історії Церков-сестер доводилося долати наслідки людських гріхів і немочей. Прикладом подолання такого церковного розділення було сопричастя Церков, досягнене на Флорентійському соборі, а згодом, на підставі флорентійської традиції, – і в Берестейському єднанні: «Радується небо, і земля хай веселиться (Пс. 96, 11), бо знято стіну поділу, яка відділяла Західну Церкву від Східної, і прийшов мир і злагода, а сталось це завдяки тому наріжному каменю – Христові, Який, кріпко зв’язавши обоє любовним миром, з двох зробив одне (див. Еф. 2, 20; 2, 14) та утвердив і злучив вічним союзом^[1]». Шлях до відновлення сопричастя Церков пролягає через усвідомлення помісними Церквами того, що вони є Церквами-сестрами у лоні єдиної святої, соборної і апостольської Церкви: «Нині… Бог дозволяє нам знову відкрити, що ми є Церквами-сестрами, попри перешкоди, що виникли між нами в минулому^[2]».

 

^[1] Флорентійський Собор, Орос.

^[2] Іван Павло ІІ. Енцикліка Ut unum sint [«Щоб усі були одно»], (25 травня 1995), 57.

359   У Мирній єктенії ми приносимо Господеві молитву Церкви за весь світ. Цим церковна спільнота сповідує явлене Царство Боже. Молитва Церкви за світ – вияв віри, що все є в Божих руках, і вияв готовності прийняти від Господа відповідь, яку Він зволить дати. У назві єктенії «Мирна» наголошується на потребі внутрішнього миру та примирення з усіма. Перше прохання єктенії вказує на те, що нашим миром є Сам Христос (пор. Еф. 2, 14) і в Ньому молимося. Прохання Мирної єктенії охоплюють благо Церкви, країни й усього творіння. Мирна єктенія виховує вірних ставити спільні справи понад приватні. Молитва «Господи, помилуй», яку вірні повторюють як відповідь спільноти на прохання єктенії, містить у собі і прохання про Божу милість, а також віру спільноти в те, що Він завжди дарує її.

375   Молитві благодарення передує діалог між священнослужителем і вірними, у якому згадано основні передумови Євхаристійного таїнства: приймаючи «милість миру» – дар Божого примирення, ми відповідаємо «жертвою хвалення»: прославою, благословенням, благодаренням, поклонінням і приношенням – усім євхаристійним дійством. Ми можемо приносити це «святе возношення» тому, що прийняли «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа».

391   Після Святого Причастя священик закликає вірних подякувати Господеві за отриманий дар: «Прості, прийнявши [...] животворящих Христових Таїн, достойно подякуймо Господеві». Вірні, як і апостоли в день П’ятдесятниці, несуть цей дар нового життя у світ. «У мирі» Христовому Церква розпочала свою молитву, Його миром-благословенням збагатилася та з Його миром іде в світ: «У мирі вийдім». Про це Церква й просить Отця – Джерела «всякого звершеного дару» – при виході з храму: «Мир світові Твоєму даруй, Церквам Твоїм, ієреям, Тобою береженому народові нашому, правлінню і всім людям Твоїм».

478 Священик після того, як під спів «Блаженні всі, що бояться Господа, що ходять путями Його» (пор. Пс. 128 (127)), увів наречених досередини храму, розпочинає Чин Вінчання, подібно до Божественної Літургії, торжественним виголосом: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа». Цей виголос вказує на тісне поєднання Таїнства Вінчання з Пресвятою Євхаристією, благодаттю якої наречені стають одним тілом. «Бо святе Причастя є завершенням всякого священнодійства і печаттю кожного божественного таїнства. Церква добре робить, приготовляючи святі Дари для спокутування і благословення подружньої пари. Бо Сам Христос, який дав нам ці Дари і є цими Дарами, прийшов на весілля [до Кани Галилейської], щоб принести їм [нареченим] єднання в мирі та однодумності. Тому ті, хто єднаються в подружжі, мають бути гідними Святого Причастя; вони мають бути поєднані перед Богом у храмі – домі Божому, бо вони є діти Божі^[1]».

 

^[1] Симеон Солунський, Про чесне й законне подружжя, 282.

533   Богослужіння Церкви – це служіння Бога людям і служіння людей Богові. Отець, і Син, і Святий Дух – невидимий Бог – виявляє Свою присутність через богослужбові дії. Божий Син Ісус Христос для спасіння людей стає людиною, щоб піднести людей до «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1). У богослужінні люди відкривають і пізнають Божу благодать, любов, мир, спасіння, таїнственно входять у Царство Боже. Звершуючи богослужіння, люди досягають недосяжного Бога, тобто обожествлюються (пор. 2 Пт. 1, 4).

544   Основними частинами Утрені є шестипсалміє, читання Євангелія, канон, хвалитні псалми та славослов’я. Шестипсалміє, яким починається Утреня, відображає чування вірних в очікуванні переможного приходу світла Христового. В історії спасіння «ранком», чи «утренею», стало богоявлення – прихід «світла у темряву». Воно почалося ще у Вифлеємі, тому на початку Утрені співаємо різдвяну ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, а на землі мир». Боже Світло возсіяло над Йорданом, що знаменуємо співом: «Бог Господь і явився нам, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Перемогою світла над темрявою стало Христове воскресіння. Радість цієї перемоги чудово передано в піснеспіві «Ангельський собор» Воскресної (недільної) утрені: мироносиці, котрі ще на світанку поспішали до Господнього гробу, побачили ангела, що звіщав воскресіння Христа – «Світла великого».

619   Християни вважали подією великої ваги віднайдення та перенесення мощей святого до постійного місця їх почитання. Такою подією, наприклад, було віднайдення мощей священномученика Климента, Папи Римського (пам’ять – 25 листопада / 8 грудня), в кримському Херсонесі й перенесення їх частини святим Кирилом до Риму в ІХ столітті й святим Володимиром до Києва в Х столітті. Мощами Папи Климента благословили новопоставлених київських митрополитів. У ХІ столітті мироточиві мощі святого Миколая були перенесені з Мир Ликійських до італійського міста Барі (свято «теплого Миколи» 9/22 травня). У Києво-Печерському патерику згадується перенесення мощей святого Теодосія Печерського (14/27 серпня). Протягом декількох століть «мандрували» мощі святого Йосафата, архиєпископа Полоцького, переховуючись від знівечення, щоб з 1963 року знайти місце почитання в соборі святого апостола Петра в Римі.

631   Цілуванням хреста, святого Євангелія, ікон і мощей виявляємо любов і поклоніння Господу й почитання святих. Цілуванням виявляємо любов до осіб: священнослужителі обмінюються «поцілунком миру» під час Символу віри, а вірні, там, де є звичай, між собою на Чині прощення на початку Великого посту й у час Пасхальних богослужінь.

661 Сім’я – «домашня церква» – є богослужбовою спільнотою взаємного безкорисливого й самовідданого служіння Богові та одне одному. До сімейного богослужіння, крім спільної молитви, належить спільне читання Божого Слова й духовної літератури, а також благословення та благодарення під час споживання Божих дарів на спільній трапезі: «Благодаримо Тебе, Христе, Боже наш, що наситив нас твоїми земними благами. Не позбав нас і небесного твого царства, але, так як Ти прийшов був, Спасе, поміж учнів твоїх і мир дав їм, прийди й до нас і спаси нас^[1]». Так молимось після обіду.

 

^[1] Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Молитва по обіді.

684 Молитва словами зі Святого Письма сягає старозавітних часів. Прикладом такої молитви є псалми – зразок і «школа» молитви. Псалми – це духовні пісні. Псалмами молилися старозавітні пророки, царі, священики та весь люд. Псалмами молився й на них виховувався Ісус Христос. Словами псалмів Він молився і на хресті. Молячись псалмами, ми усвідомлюємо Божу велич і красу, мудрість і силу Бога й водночас нашу перед Ним гріховність і неміч. Ми зростаємо в простоті й смиренні, щирості й довірі, покорі й любові. «Псалом – це спокій душі, речник миру, що втихомирює розбурхані й неспокійні думки. […]. Псалом скріплює приязнь, посварених об’єднує, а між приятелями зрошує любов. […]. Дияволи тікають від псалмів, а натомість приходить опіка ангелів. […]. Псалом для початківців – початок, для тих, що зростають, – зріст, а для досконалих – завершення, голос Церкви, радість святкових днів, розбудження спасенного в Бозі смутку. Псалом – діло ангелів, творіння неба, пахощі духовні^[1]».

 

^[1] Василій Великий, Гомілія на Псалом 1, 2.

686   Короткими молитвами є християнські привітання, серед яких: «Слава Ісусу Христу! – Слава навіки!», «Христос воскрес! – Воістину воскрес!», «Христос рождається! – Славімо Його!». Цими вітаннями християни освячують зустрічі й прощання. Молитву «Вічная пам’ять» живі шлють до Бога за померлих. Деякі короткі молитви від початків християнства були настільки важливими, що й досі збереглися мовою перших християнських спільнот. Наприклад, молитву «Алилуя» (з єврейської хваліть Господа) й досі вживають без перекладу всі християни світу. Коротка молитва «Амінь» (з єврейської хай так буде) виявляє готовність молільників прийняти в мирі все, що зішле Господь.

698   Плодом молитви іспиту совісті є благодать пробачення «нашим винуватцям» і віднайдення внутрішнього миру. Важливим моментом іспиту совісті є побачити в подіях минулого дня Божий Промисел. Коли побачимо в обставинах і людях Божу дію, тоді зможемо прийняти все, що відбулося, з подякою і відчути в пережитому близькість Бога. Завершивши іспит сумління перед сном, можемо сказати з псалмоспівцем: «Я ліг собі, й заснув, і пробудився, – бо Господь мене зберігає» (Пс. 3, 6).

721   Плоди Святого Духа – це ознаки зрілого духовного життя християнина та його дій, які випливають зі співдії людини з Божою благодаттю. Щоб жити по-християнському й свідчити про Христа, потрібно як допомоги від Святого Духа, так і відкритості й зусиль людини. Апостол Павло так навчає про плоди Святого Духа: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гл. 5, 22-23).

722 Коментуючи ці слова апостола Павла, святий Йоан Золотоустий закликає: «Отож, якщо хочемо бути щасливими, уникаймо зла і практикуймо чесноти, оскільки немає іншого шляху для того, щоб здобути радість, навіть якщо сядемо на трон самого царя. Ось чому Павло попереджав: “Плодом Духа є любов, радість, мир” (пор. Гл. 5, 22). Отож, ревно зберігаючи в собі цей плід, вже тут зможемо бути щасливими й одного дня станемо достойними отримати майбутнє Царство^[1]».

 

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до римлян. Гомілія 1, 4.

772 Євагрій Понтійський описує вияви нудьги так: «[Полуденний біс] навіює відразу до того місця, де перебуває аскет, до його життєвого стану, до фізичної праці, ба навіть ще більше – переконує, що любов між братією зникла й ніхто вже більше не може його потішити… Спричиняє бажання змінити місце перебування на інше, де нібито можна легко знайти те, чого прагнемо… Тривалий мир та невимовна радість наповнюють душу після завершення цієї боротьби^[1]». Боротися з нудьгою допомагає молитва, праця, а також постійний труд над собою (аскеза).

 

^[1] Євагрій Понтійський, Практичні глави, 12.

783 Покаяння має позитивний характер, оскільки не принижує людину, а визволяє і животворить. Це сила віднови й відродження людини, плід надії та заперечення відчаю. Адже покаятися – це дивитися не вниз, на власні недоліки, а вгору, на Господню любов; не назад із докором самому собі, а вперед із вірою. Треба бачити не те, чого мені не вдалося досягнути, а те, ким із милості Христа я ще зможу стати. Покаяння є неперервним шляхом зцілення та зростання особи. Святий Йоан Ліствичник повчає: «Хто бажає позбутися ярма гріхів своїх, нехай наслідує тих, що сидять над гробами поза містом, та безнастанно ллє гарячі сльози каяття. Хай не перериває безголосих ридань серця свого, доки не побачить Ісуса, що прийде й відвалить од серця його камінь зачерствіння^[1]». Саме за таке постійне переображення нашого життя в покаянні ми молимося на богослужіннях: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім».

 

^[1] Йоан Ліствичник, Ліствиця духовна. Слово 1 .

856 У єдності й любові першої подружньої пари Святі Отці вбачають образ Церкви. Подружній союз чоловіка і жінки є церковним за своєю природою, як і природа Церкви відображується в єдності подружньої пари. У Посланні до Ефесян апостол Павло навчає про таїнство зв’язку Христа і Церкви як прообраз подружнього зв’язку: «Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5, 32). Подружнє життя є «таїнственною іконою Церкви^[1]», місцем присутності і дії Христа, знаком нового життя. Святий Йоан Золотоустий називає подружжя «малою Церквою», яка «вдень і вночі перебуває перед лицем Господа^[2]».

 

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до колосян. Гомілія 12, 5.

^[2] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 20, 6.

858 Святий Дух – «скарб дібр і життя Податель» – наділяє подружжя дарами для благочестивого життя в мирі, правді, гармонії та любові. Служіння подружжя в Церкві полягає в будуванні Тіла Христового в спільноті віри й любові та взаємного освячення. Дух Святий творить спільноту подружжя «домашньою церквою». У молитвах чину Вінчання священик звертається до Бога з проханням: «Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх^[1]».

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, виголос при вінчанні молодих.

939 Право на приватну власність і справедливий розподіл матеріальних благ у суспільстві є умовами забезпечення гідності особи, яка живе в суспільстві, та гарантування засобів, потрібних для її повноцінного розвитку. Саме захист гідності та прав людини, сотвореної на образ Божий, забезпечення миру й злагоди між людьми та спільнотами як вияв суспільного виміру християнської любові є метою, якій служать усі матеріальні блага суспільства. Справедливе збереження та розподіл матеріальних благ є не самоціллю, а засобом для всебічного розвитку як кожної окремої особи, так і всього суспільства^[1].

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 69.

950 Позитивний вплив ЗМІ на громадську думку та суспільну свідомість можливий тільки за умови опертя діяльності працівників ЗМІ на моральні принципи. Це означає, що на першому місці має бути таке поширення інформації та різноманітної медіа-продукції, які сприятимуть розвиткові солідарності, миру, а також формуватимуть сумління і почуття гідності у людей^[1].

 

^[1] Див. Папська Коміся у справах засобів соціальної комунікації, Душпастирська інструкція Communio et progressio [«Єдність і поступ»], (23.05.1971), 13-15.

954   Держава є формою організації життя нації. Кожен народ прагне забезпечити свою ідентичність через створення держави. Як політична спільнота, держава існує задля спільного добра тоді, коли через відповідну діяльність поглиблює, конкретизує та охороняє моральні цінності народу. Така держава сприяє розвиткові кожної особи й тому не нехтує основними суспільними цінностями свободи, справедливості, рівності.

986   Мир – це дар Божий. Це не тільки відсутність війни; миру неможливо досягнути без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Мир є ділом справедливості й плодом любові.

987   Мир є важливою цінністю, необхідною для розвитку не лише окремої людини, а й цілих народів і держав. Як цінність, мир ґрунтується на принципі пошани до людської особи, до її життя та гідності.

988   Збереження миру – обов’язок кожної людини, а зокрема християнина. Кожен покликаний до того, щоб зробити свій внесок у зміцнення та реалізацію миру через конкретні жести миру в сім’ях, на робочих місцях, у спільнотах, у громадському житті, у національних і міжнародних організаціях. Насамперед мир повинен запанувати в людському серці. Шляхом до зміцнення миру є невтомна молитва про мир, а також співпраця християн із тими, хто щиро прагне зберегти мир.

989   Досягнення миру – це також боротьба за життя. Загрозами для миру, а отже, причинами війни, є несправедливість, заздрість, підозрілість і гордість, які лютують між людьми і народами. Війна – злочин проти життя, бо приносить зі собою страждання і смерть, горе та несправедливість. Війна не може вважатися способом вирішення конфліктних питань. Для цього існують інші засоби, які відповідають гідності людини: міжнародне право, чесний діалог, солідарність між державами, дипломатія.

990   Застосування військової сили може бути допустиме лише в разі крайньої необхідності як засіб дозволеного самозахисту, а воїн-християнин є завжди захисником миру. З огляду на сучасні руйнівні методи та способи ведення війни, умов для справедливого її початку практично не існує, оскільки вона стає страшною загрозою для людства через небезпеку застосування новітньої зброї масового знищення, що може призвести до знищення життя на землі.

999   Воскреслий Христос – наша Пасха – є Новою Людиною, бо в Його воскресінні переможена смерть. Його Божественна Особа у воскреслому тілі є носієм нового творіння – нових «неба і землі», що їх Бог створив «на початку», та людина через гріх піддала минущості й марноті. Оновлення творіння – «От, нове творю все» (Од. 21, 5) – починається від воскресіння Христа і проходить через духовне відродження й оновлення кожного з нас: «Коли хтось у Христі, той – нове створіння» (2 Кр. 5, 17).