121 Книга Буття розкриває глибинний зв’язок людини з Богом: «Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу» (Бут. 1, 26). Святий Іриней Ліонський, коментуючи ці слова, тлумачить: «Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою^[1]». Саме на образ Христа – воплоченого Сина Божого – сотворено людину; вона є «образом Образу^[2]», існує «в Христі», в Якому вона усиновлена Богом; збагнути людину можна «через Христа^[3]».

^[1] Іриней Ліонський, Доказ апостольської проповіді, 22.

^[2] Пор. Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»], (2 травня 1995), 15; пор. Григорій Ніський, Про досконалість до Олімпія монаха.

^[3] Пор. Іван Павло ІІ, Енцикліка Redemptor hominis [«Відкупитель людини»], (4 березня 1979), 10.

125   Ісус Христос, на образ Якого створена людина, є воплоченим Сином Божим, другою Особою Божою, що прийняла людську природу. Людина, подібно до Христа, є особою. Зростання людини від образу до подоби Божої є особовим зростанням, яке відбувається у вільному спілкуванні людини з Богом. Людина зростає від стану «першого Адама», описаного в книзі Буття, до «другого Адама» – Боголюдини Христа. «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам – духом животворним […]. Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного» (1 Кр. 15, 45-49).

179 Воплочення Сина Божого відбулося, згідно з Божим задумом – у «повноті часу» (див. Гл. 4, 4). Народження Сина Божого стало осердям історії людства, об’явивши, як «Бог полюбив світ» (пор. Йо. 3, 16). Єднання Бога з творінням у воплоченні є справжнім «умаленням» Бога (грецькою – кенозис): «Він [Христос], існуючи в Божій природі, […] применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6-7). Христос прийняв «вигляд слуги» без скверни гріха, «звеличуючи людське і не применшуючи божественного^[1]». У єднанні божественного і людського «Слово стало досяжним, Невидимий – видимим, до Недоторканного можна доторкнутися, Позачасовий увійшов у час, Син Божий став сином людським^[2]!».

^[1] Пор. Лев Великий, Лист 28. До Флавіана, єпископа Константинопільського, 3.

^[2] Григорій Богослов, Слово 38 на Богоявлення чи на Різдво Спасителя, 2; 13.

183 У воплоченні Христос поєднав божественну і людську природи: «Повчаємо сповідувати одного й того ж самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, єдиносущного Отцеві по божеству, і того ж самого, єдиносущного з нами по людськості, у двох єствах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, не на дві особи розсіченого чи розділеного, але одного й того ж Сина і єдинородного Бога-Слова, Господа Ісуса Христа^[1]». Христос – правдивий Бог і правдивий чоловік: «Як людина [Христос] зростав у материнському лоні, – але як Бог вийшов із нього, не пошкодивши дівичості; як людина [Він] був годований материнським молоком, – але як Бог звелів ангелам із пастирями співати «Слава у вишніх Богові»; як людина Він був сповитий пеленами, – але як Бог зіркою вів мудреців; як людина Він лежав у яслах, – але як Богові поклонились Йому рукотворні єгипетські боги^[2]».

^[1] Халкедонський Собор, Орос.

^[2] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.

187 Церква Христова, навчаючи про таїнство воплочення, наголошує на Особі Того, Кого Марія, зачавши, породила. Тому на Ефеському соборі 431 року Марію було торжественно проголошено «Богородицею» (грецькою – Теотокос). «У цьому імені поміщене все таїнство Воплочення^[1]». Титул «Богородиця» означає, що від Діви народився в тілі і став людиною Споконвічний Син Божий. «Від Богородиці Ісус прийняв єдиносущну з нами плоть^[2]». Цю єдиносущність церковне Передання виражає, зокрема, на іконі «Умилення» в обіймах Матері і Сина.

^[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ, 12.

^[2] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, ІІІ, 12.

211 Крім слів проповіді, Христос вказує на інші знаки приходу Царства Божого: «Сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають» (Лк. 7, 22; пор. Іс. 35, 5-6; 61,1). Діла Христові свідчать про присутність і діяння Бога серед людей. «Як людина Він сорок днів постив і зголоднів, – а як Бог переміг спокусника; як людина Він пішов на весілля в Кані Галилейській, – а як Бог перетворив воду у вино; як людина Він спав у човні, – а як Бог заборонив вітрові й морю – і вони підкорилися Йому^[1]».

^[1] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.

221 Воскресіння як перемогу над смертю Церква починає святкувати спомином про воскресіння Лазаря, коли Ісус об’являє Себе «Воскресінням і Життям»: «Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!» (Йо. 11, 25). Лазарева субота, якою починається Квітна тріодь, вводить у Страсний тиждень, який несе благу вість про перемогу Христа над гріхом і смертю через Його страждання і хрест. Знаком грядущої перемоги є вхід Христа – Боголюдини – в Єрусалим. «Як людина Він заплакав, затуживши за Лазарем, – а як Бог воскресив його з мертвих; як людина Він сів на осля, – а як Бога Його вітали: “Благословен, Хто йде в ім’я Господнє^[1]”».

^[1] Іларіон, митрополит Київський, Слово про закон і благодать.

301 Божий Син прийняв людське тіло в конкретний історичний час та у визначеному місці. Він був сином єврейського народу, прийнявши його звичаї, культуру й ментальність. Подібно й Благовість Христа, незмінна вчора, сьогодні і завтра, у проповіді Церкви «зодягається» в ментальність і культуру різних народів. Так формуються самобутні церковні традиції, народжуються і зростають помісні Церкви. «У церковній спільноті законно існують окремі [помісні] Церкви, що мають свої власні традиції^[1]».

^[1] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»],13.

533   Богослужіння Церкви – це служіння Бога людям і служіння людей Богові. Отець, і Син, і Святий Дух – невидимий Бог – виявляє Свою присутність через богослужбові дії. Божий Син Ісус Христос для спасіння людей стає людиною, щоб піднести людей до «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1). У богослужінні люди відкривають і пізнають Божу благодать, любов, мир, спасіння, таїнственно входять у Царство Боже. Звершуючи богослужіння, люди досягають недосяжного Бога, тобто обожествлюються (пор. 2 Пт. 1, 4).

589 У воплоченні Сина Божого «неприступного Бога [люди] побачили як приступного для всіх чоловіка^[1]». Старий Завіт забороняв творити ідола чи зображувати Бога, аби застерегти народ від ідолопоклон-ства: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, у водах» (Вих. 20, 4). У Новому Завіті воплоченого Бога – Ісуса Христа – можна було побачити, почути, доторкнутися до Нього (пор. 1 Йо. 1, 1), а тому й зобразити.

^[1] Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Акафіст до Богородиці, кондак 9.

604   Праворуч від Царських дверей розміщена ікона Христа. Звичайно Христа зображають як Вседержителя – у хітоні та накидці (гіматії); у лівій руці тримає книгу, а правою благословляє. Ліворуч від Царських дверей бачимо ікону Богородиці, зображену в іконографічному типі «Одигітрії» («Тієї, що вказує шлях»): вона однією рукою підтримує Дитя-Христа, іншою виразно вказує на Нього. Замість ікони Богородиці-Одигітрії у деяких іконостасах це місце займає ікона Богородиці-Елеуси (Замилування), на якій Дитя-Христос притулений обличчям до Богоматері. Також використовуються інші Богородичні ікони, наприклад «Богородиця на троні з Дитятком». Разом ці ікони Спаса й Богородиці обабіч Царських дверей виражають увесь задум спасіння: Син Божий став людиною (у Христа пурпурний хітон покритий синім гіматієм), щоб нас, людей, яких представляє Богородиця, зробити учасниками Свого Божества (у Богородиці синій хітон покритий пурпурним плащем – мафорієм).

626   Знаком святого хреста християнин сповідує віру в Пресвяту Тройцю і воплочення Божого Сина. Знак хреста кладемо правою рукою, благоговійно і без поспіху, супроводжуючи словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Складанням разом трьох пальців сповідуємо віру в Пресвяту Тройцю, а зігнувши до долоні інші два пальці, сповідуємо дві природи воплоченого Сина Божого – Божу і людську. Хрестовидно знаменуючись від чола до грудей і від правого плеча до лівого, сповідуємо Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа. Кожного разу, знаменуючи себе хресним знам’ям зі словами: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», ми сповідуємо, що наше спасіння, яке звершив на хресті Ісус Христос, є дією Пресвятої Тройці.

851 Обожествлення стало можливим завдяки воплоченню Сина Божого. Святий Атанасій Великий навчає: «Син Божий став людиною, щоб людина стала богом^[1]». Святий Іриней Ліонський навчає: «Він [Ісус Христос] став Сином Людським для того, щоб людина стала сином Божим^[2]». Він також наголошує: «Слово Боже, Господь наш Ісус Христос, через Свою безмірну любов, стало тим, чим є ми, щоб нас зробити тим, чим є Воно^[3]». Мученик Іполит Римський наголошує на динаміці обожествлення: «Ти, що живеш на землі і маєш знання про Царство Небесне, що будеш співбесідником Бога та співнаслідником Христа, не смієш більше перебувати в рабстві пожадань, пристрастей і недуг. Бо ти став богом. Усі страждання, які ти терпиш, будучи людиною, Бог посилає тобі, тому що ти людина; коли ж слідуватимеш за Богом, Він дасть тобі ті блага, що по природі Йому належать, оскільки ти став обожествленим, родившись до безсмертя^[4]».

^[1] Пор. Атанасій Великий, Бесіда про воплочення Слова, 54.

^[2] Іриней Ліонський, Проти єресей ІІІ, 10, 2.

^[3] Іриней Ліонський, Проти єресей, V (вступ).

^[4] Іполит Римський, Осудження всіх єресей, 10, 34.