14     Вершиною Божого Об’явлення є воплочений з Духа Святого і Марії Діви Син Божий – Господь наш Ісус Христос, який у Своїх словах і ділах об’явив любов Бога Отця. Апостоли – Христові учні – прийняли Слово Боже й благовістили Його всьому світові. Вони свідчили про Христа словом проповіді та власним життям. Місію апостолів перейняли їхні наступники – Святі Отці Церкви, які зберегли і забезпечили неперервність апостольського Передання в єпископському наступництві до наших часів.

33     Христос обирає апостолів і посилає їх проповідувати Слово: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи […], навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Отримавши це посланництво в день Христового Вознесіння та силу Святого Духа в день П’ятдесятниці, апостоли починають проповідувати Христа й свідчити про Нього: «Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки» (Ді. 2, 32). Подібно до Христа-Вчителя, апостоли передають Його Євангеліє своїм учням в живому слові проповіді, закликаючи зберігати його: «Бережи добре передання за допомогою Духа Святого, який живе в нас» (2 Тм. 1, 14).

236   Протягом 40 днів після Воскресіння Христос являвся Своїм учням, утверджуючи їх у вірі, а тоді вознісся на небо і возсів праворуч Отця: «І Він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим» (Лк. 24, 50-52; пор. Мр. 16, 19). Радість апостолів – у тому, що у Вознесінні Христос не покидає світу: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Христос невидимо перебуває у світі, в якому людина покликана осягти спасіння. Апостоли дістають від Христа благословення та посланництво проповідувати Євангеліє всьому творінню (див. Мр. 16, 15) і зробити учнями всі народи, хрестячи й навчаючи їх берегти все те, що Він заповідав (див. Мт. 28, 9-20).

277   Свій споконвічний задум про Церкву – спасительну спільноту людей – Отець здійснює через воплочення Сина силою Святого Духа. Воплочений Син Божий Ісус Христос у Своїй проповіді про Церкву часто використовував близькі для слухачів образи. Він порівнював Церкву зі стадом, для якого Він є Добрим Пастирем (див. Йо. 10, 1-18). Церква також – це виноградник (див. Мт. 21, 33-43), у якому Христос – виноградна лоза (див. Йо. 15, 1-5), а Його учні – гілки. Христос у Церкві – це наріжний камінь у будівлі (див. Мт. 21, 42-44). Церква ж є непорочною «Невістою Агнця», приготованою на прихід свого Жениха (пор. Од. 19, 6-8).

336   Христос навчав своїх учнів разом, як спільнота дітей Божих, звертатися до Бога: «Отче наш» (див. Мт. 6, 9н). Молитви богослужінь підносяться від усієї спільноти вірних. Молитва Церкви як Тіла Христового єднає всіх вірних; Церква на землі єднається з небесною Церквою через молитву до святих і почитання їхніх ікон.

416   Христос, посилаючи своїх учнів на проповідь, запевняє: «Хто увірує і охреститься, той буде спасенний» (Мр. 16, 16). Щоб прийняти спасенний дар Хрещення, необхідна віра в Христа, Сина Божого, в якому маємо «відкуплення, прощення гріхів» (Кл. 1, 14) і дар богосинівства: «Коли віриш з усього серця – можна тобі охреститись» (пор. Ді. 8, 37). «Усі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гл. 3, 26-27).

825 Ісус Христос навчав Своїх учнів молитись до Отця: Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі! Святий Кипріан, пояснюючи ці слова, зауважує: «Якщо ми хочемо успадкувати вічне життя, мусимо чинити волю вічного Бога. Отож воля Божа є саме тим, що Христос чинив і чого навчав... [Чинити волю Божу] означає хотіти бути співспадкоємцями Христа (пор. Рм. 8, 17) – ось що означає виконувати Божі заповіді й саме так сповняти волю Отця^[1]».

^[1] Кипріан Картагенський, Про Господню молитву, 14-17.