447   Унаслідок гріхопадіння прародичів послабилася воля людини та її здатність розпізнавати й обирати добро. У своїх взаєминах із Богом, ближнім й у ставленні до себе самої і довкілля людина стала керуватися не любов’ю та даруванням себе, а самолюбним використанням людей задля власної користі і споживацтва. Наслідком гріхопадіння є втрата цілісності людини, що виявляється у фізичних і душевних стражданнях, хворобах і смерті.

709 Четвертим виміром діяльності християнина є його відповідальність за все Боже сотворіння – довкілля та природні ресурси землі. Діяльність християнина як «священика творіння» у сотвореному Богом світі є покликанням берегти, плекати, розвивати та готувати переображення світу (пор. Од. 21, 1-4).

981   Ще одним елементом глобалізації є творення всесвітньої економіки, завдяки якій можна вирішувати такі глобальні людські проблеми, як бідність, голод, соціальну несправедливість, неписьменність, проблеми довкілля та земельних ресурсів. Водночас ризиком утворення всесвітньої економіки є те, що окремі держави стають обмеженими у своїй політично-економічній суверенності, внаслідок чого значно звужуються межі впливу національних урядів на економіку своїх країн.

991 Відповідальність за все творіння лежить на людині. Ця відповідальність виявляється на різних рівнях: в особистому щоденному житті, у використанні технічних засобів і різних технологій, у використанні природних ресурсів та джерел енергії. Довкілля не можна ні зводити до об’єкта маніпуляції та експлуатації, ні абсолютизувати й ставити понад гідність людської особи^[1].

^[1] Пор. Компендіум соціальної доктрини Церкви, 461-465.

994   Покликання людини панувати в світі не означає свавільного підпорядкування собі довкілля та експлуатації його. Завдання людини – бути вінцем творіння, представляти творіння перед Творцем. Людина може відповідально панувати в світі лише тоді, коли слухає Бога та дотримується встановленого Ним порядку та визначеної Ним мети. Коли людина завдяки праці своїх рук та своїм здібностям відкриває таємниці природи та правильно порядкує у світі, то пізнає велич і присутність Бога-Творця.

995 Людина, яка своєю діяльністю шкодить довкіллю, руйнує Боже творіння, невід’ємною частиною якого є вона сама. Вона грішить не лише стосовно творіння, а й стосовно самої себе та Бога. У цьому сенсі йдеться про екологічний гріх^[1], який полягає в безвідповідальній поведінці людини стосовно Божого творіння. Цей гріх є важким злочином проти життя сучасної цивілізації та життя майбутніх поколінь.

^[1] Іван Павло ІІ, Aпостольське повчання Ecclesia in America [«Церква в Америці»], (22 січня 1999), 56.

996   Любов до невидимого та всюдисущого Бога конкретизується та підтверджується у ставленні людини до видимих Божих сотворінь. Людина не може повністю реалізувати свою любов до Бога, якщо ігноруватиме цінність світу як Божого творіння, що має частку в бутті Бога, Який є Творцем життя.

997   Люблячи Бога-Творця, людина шанує і Його творіння, відповідально ставлячись до довкілля. Воно, з одного боку, служить людині, а з іншого – має власну цінність. Пошана до творіння виявляється в бережному ставленні до природи, зберіганні земних ресурсів та інших вимірах стосунків між людиною і творінням. Через пошану до Божого творіння людина віддає хвалу Богові.