466 Святе таїнство Єлеопомазання звершують соборно, молитвою всієї Церкви на зцілення душі й тіла: скріплення довіри до Бога та отримання прощення гріхів, а також фізичне одужання. Ось чому це таїнство уділяють хворим, а не тільки вмираючим. Силою благодаті таїнства Єлеопомазання недужий стає здатним бачити свою хворобу у світлі Божого Промислу й отримує силу зносити недугу та долати її. Змінивши своє ставлення до неї, хворий поєднує власні страждання зі спасительними стражданнями Христовими.
684 Молитва словами зі Святого Письма сягає старозавітних часів. Прикладом такої молитви є псалми – зразок і «школа» молитви. Псалми – це духовні пісні. Псалмами молилися старозавітні пророки, царі, священики та весь люд. Псалмами молився й на них виховувався Ісус Христос. Словами псалмів Він молився і на хресті. Молячись псалмами, ми усвідомлюємо Божу велич і красу, мудрість і силу Бога й водночас нашу перед Ним гріховність і неміч. Ми зростаємо в простоті й смиренні, щирості й довірі, покорі й любові. «Псалом – це спокій душі, речник миру, що втихомирює розбурхані й неспокійні думки. […]. Псалом скріплює приязнь, посварених об’єднує, а між приятелями зрошує любов. […]. Дияволи тікають від псалмів, а натомість приходить опіка ангелів. […]. Псалом для початківців – початок, для тих, що зростають, – зріст, а для досконалих – завершення, голос Церкви, радість святкових днів, розбудження спасенного в Бозі смутку. Псалом – діло ангелів, творіння неба, пахощі духовні[1]».
[1] Василій Великий, Гомілія на Псалом 1, 2.
820 Закликаючи нас звертатися з проханням до Бога: «Просіть, і дасться вам […], кожний бо, хто просить, одержує» (Мт. 7, 7-8), Христос одночасно запевняє нас у тому, що Отець небесний уже знає, чого нам треба, перш ніж ми попросимо в Нього (див. Мт. 6, 8). Для нас молитва прохання важлива тим, що ми вчимося того, про що саме слід просити Бога. Церква звертається до Бога, щоб Він дарував нам «прохання на спасіння[1]». Іноді люди звертаються в молитві до Бога з вимогою безумовного виконання їхніх бажань і потреб. Справжнє прохання, однак не є вимогою, а означає готовність прийняти Божу відповідь у повній довірі до Нього, усвідомлюючи, що Бог завжди дарує те, що нам потрібно (пор. Лк. 12, 30).
830 Духовний отець здійснює своє служіння з благословення Церкви. Таке благословення отримують особи, які покликані Богом вести інших людей до святості й мають особистий досвід духовного життя. Християнин вільно вибирає духівника як провідника на спільній дорозі спасіння, яку обоє долають в атмосфері приязні й довіри. Духовний досвід дозволяє духовному отцю розпізнавати дари благодаті Божої та вказувати на конкретні шляхи духовного розвитку особи. У парафіяльному житті духовне наставництво здійснюється здебільшого, хоч і не виключно, у святій Сповіді.
[1] Часослов, Вечірня, світильнича молитва третя.
866 Суттєвою рисою християнського подружжя є вірність, що ґрунтується на вірній Христовій любові, а не лише на людських зусиллях подругів. Подружня вірність випливає з вірності Бога Своїй обітниці та вірності Христа Своїй Церкві. Бути вірним означає вміти бути мужнім у своєму виборі та відповідальним за свій обіт (присягу). Вірність скріплюється участю у Святих Таїнствах (Сповіді та Причасті), спільною молитвою, взаєморозумінням, підтримкою, довірою та прощенням, а також постійною духовною боротьбою зі спокусами. «Спільна молитва цілої родини устереже її хоча би навіть частково від незгоди та сварні… Якби так чоловік з жінкою щодня спільно молилися, то мусили би з дня на день всяку образу собі простити[1]».
[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання О супружестві і родині (17 лютого 1902).
