146   Хитрість змія полягала в перекрученні слів Божої заповіді: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» (Бут. 3, 1; пор. Бут. 2, 16-17). Підступне питання спокусника втягає Єву в діалог із ним, породжуючи в ній сумнів у правдомовності Бога. Лукавий використовує цей сумнів Єви для обману: «Ні, напевно не помрете! […] Ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут. 3, 4-5). Обман лукавого полягає у твердженні, що Бог Своєю заповіддю обманює людину, ущемляє її свободу і що саме через споживання з дерева пізнання добра і зла людина стане як Бог.

375   Молитві благодарення передує діалог між священнослужителем і вірними, у якому згадано основні передумови Євхаристійного таїнства: приймаючи «милість миру» – дар Божого примирення, ми відповідаємо «жертвою хвалення»: прославою, благословенням, благодаренням, поклонінням і приношенням – усім євхаристійним дійством. Ми можемо приносити це «святе возношення» тому, що прийняли «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа».

744   Співдія людини з Богом у ділі спасіння полягає в поєднанні людських зусиль із Божою благодаттю. У Христі між Богом і людиною відбувається особовий діалог та єднання, коли людське зусилля поєднується з Божою благодаттю. Благодать, діючи в людині, виявляється у її ділах, а покликання людини полягає саме в тому, щоб дозволити благодаті вселитися в людину і діяти в ній. Людина покликана залишатися в усіх своїх ділах відкритою до благодаті, завжди підтверджувати цю відкритість, щодня кажучи Богові своє «так».

923 Соборність Церкви – це її місія збирати («собирати») розпорошених гріхом людей і цілі народи, виховувати в кожній людині відповідальність не тільки за себе, а й за інших та, врешті, за все людство^[1]. Крім почуття особистої відповідальності й причетності до справ своєї спільноти, соборність відкриває людині інших людей та інші спільноти для сопричастя з ними і дає досвід такого сопричастя. Соборність вносить дух порозуміння, у якому різні спільноти переростають свої групові інтереси, опановують культуру діалогу та взаємної підтримки, щоб долати ті чи інші непорозуміння і конфлікти.

^[1] Пор. Компендіум соціальної доктрини Церкви, 192.

943   Людське суспільство неможливе без міжособового спілкування. Основна умова спілкування, а з ним і суспільного діалогу, – визнання гідності іншої особи й повага до неї. Ця повага, що починається від жестів традиційної ввічливості, охоплює правдомовність і довіру між співрозмовниками. Одним із видів суспільного діалогу є передавання інформації та обмін нею. Правдивість інформації лежить в основі формування людських об’єднань.

943   Людське суспільство неможливе без міжособового спілкування. Основна умова спілкування, а з ним і суспільного діалогу, – визнання гідності іншої особи й повага до неї. Ця повага, що починається від жестів традиційної ввічливості, охоплює правдомовність і довіру між співрозмовниками. Одним із видів суспільного діалогу є передавання інформації та обмін нею. Правдивість інформації лежить в основі формування людських об’єднань.

989   Досягнення миру – це також боротьба за життя. Загрозами для миру, а отже, причинами війни, є несправедливість, заздрість, підозрілість і гордість, які лютують між людьми і народами. Війна – злочин проти життя, бо приносить зі собою страждання і смерть, горе та несправедливість. Війна не може вважатися способом вирішення конфліктних питань. Для цього існують інші засоби, які відповідають гідності людини: міжнародне право, чесний діалог, солідарність між державами, дипломат