197 Від хрещення Ісуса Христа в Йордані починається прилюдне служіння Спасителя (див. Мт. 3; Мр. 1). Йоан Хреститель вказує на Христа в Йордані як на «агнця Божого, який гріх світу забирає» (Йо. 1, 29). Під час хрещення Ісуса являється Пресвята Тройця: «Троїчне з’явилось поклоніння: голос Отця свідчив про Тебе, називаючи Тебе улюбленим Сином, Дух же у вигляді голуба потверджував ці слова^[1]». «Голос Отця» – це голос Отця Небесного, а «Дух у вигляді голуба» – це Святий Дух, який сходить на Христа, являючи Його Сином Божим. Тому церковна традиція називає Хрещення Ісуса Христа Богоявленням.

 ^1] Мінея, Святе Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа (6/19 січня), тропар празника.

216   У Старому Завіті святкування Пасхи було спомином визволення Божого народу з єгипетської неволі. Після відмови фараона відпустити народ ангел смерті умертвив єгипетських первістків. Він «пройшов мимо» ізраїльських домівок, одвірки яких, за вказівкою Мойсея, були помазані кров’ю жертовного агнця, так що жодна єврейська дитина-первісток не померла (див. Вих. 12, 12-13). Святкуючи Пасху, євреї згадували також і «перехід через» Червоне море, коли Господь Бог урятував ізраїльський народ від фараонового війська (див. Вих. 14).

217   Старозавітня Пасха була прообразом Христової Пасхи, бо готувала Божий народ до остаточного визволення і спасіння в Божому Царстві: Христос – Агнець Божий – Своєю кров’ю (пор. 1 Пт. 1, 19) виводить людство з неволі гріха та влади смерті і вводить до воскресіння та вічного життя.

218 Христос – наша Пасха – бере на Себе «гріх світу», страждання і смерть: «Які ж страждання Він прийняв за нас? Це страждання любові. Любов є стражданням^[1]». Пасха Христова є виявом Божої любові: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши Своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1). Господь добровільно приймає Свою смерть: «Я кладу Моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в Мене не забирає, бо Я Сам кладу його від Себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати» (Йо. 10, 17-18). Христос Самого Себе приносить у жертву за нас, «одночасно як Священик і Агнець Божий, Котрий бере гріх світу^[2]». Христос переміг смерть Своїм воскресінням, бо Бог не дасть «своєму побожному уздріти зітління» (Пс. 16, 10). Через воскресіння смерть Христа стала нашим переходом до нового життя.

 ^[1] Оріген, Коментар на Єзекиїла, 6, 6.

^[2] Григорій Ніський, Слово перше на Святу Пасху, 1.

277   Свій споконвічний задум про Церкву – спасительну спільноту людей – Отець здійснює через воплочення Сина силою Святого Духа. Воплочений Син Божий Ісус Христос у Своїй проповіді про Церкву часто використовував близькі для слухачів образи. Він порівнював Церкву зі стадом, для якого Він є Добрим Пастирем (див. Йо. 10, 1-18). Церква також – це виноградник (див. Мт. 21, 33-43), у якому Христос – виноградна лоза (див. Йо. 15, 1-5), а Його учні – гілки. Христос у Церкві – це наріжний камінь у будівлі (див. Мт. 21, 42-44). Церква ж є непорочною «Невістою Агнця», приготованою на прихід свого Жениха (пор. Од. 19, 6-8).

350 Проскомидія звершується на приготованих для Літургії хлібинах – просфорах (із грецької принесене). Із просфори священик вирізає агнця і кладе його на дискос. Вирізання агнця супроводжується словами з пророцтва Ісаї про заколення ягняти (див. Іс. 53, 7). Христос є пасхальним Агнцем, що бере на себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29). На агнці, вирізаному з просфори, витиснено слова «ІС ХС НІКА» (з грецької Ісус Христос перемагає), що є прообразом повноти «будучого віку», про яку писав святий Павло: «Якже все Йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться Тому, що Йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кр. 15, 28). Вливання до чаші вина і води символізує те, як із пробитого списом боку Христа «потекла кров і вода» (пор. Йо. 19, 34). Святий Йоан Золотоустий повчає: «Ця кров і вода є символами хрещення і таїнств (євхаристійних дарів). З цих двох народжена Церква […]. З боку Христового Бог створив Церкву, як з боку Адамового створив Єву^[1]».

^[1] Йоан Золотоустий, Хрещальні катехизи. Слово третє: до неофітів, 17.

351   Священик кладе агнця у центрі дискоса на знак того, що воплочений, розіп’ятий і воскреслий Христос – осердя всесвіту й історії. Праворуч агнця кладе частичку на честь Пресвятої Богородиці, ліворуч – дев’ять частичок на честь ангельських сил і святих. Нижче агнця покладає частички за живих, а ще нижче – за усопших; священик поіменно згадує тих, за кого вірні подавали прохання про молитву. Покладання частичок біля агнця на дискосі показує, що Христос збирає навколо Себе всю Церкву.

562 Виконуючи волю Отця, Ісус Христос – Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29), – добровільно приймає смерть на хресті і хрестом перемагає смерть. Тому п’ятниця – це спогад про спасительне розп’яття Христа. Літургійне значення суботи виражає кондак: «Тобі, Господи, Творцеві природи, вселенна приносить, як первістки, богоносних мучеників». У богослужіннях суботи Церква охоплює всю цілість історії спасіння, величаючи всіх святих: «Апостоли, мученики і пророки, святителі, преподобні і праведні, що добре подвиг звершили і віру зберегли^[1]». У суботу Церква молиться також і за усопших з вірою і надією на те, що вони упокояться зі святими: «Зо святими упокой, Христе, душі слуг Твоїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне^[2]».

^[1] Часослов, Повсякденна служба, субота, тропар всім святим.

^[2] Часослов, Повсякденна служба, субота, кондак усопшим..

645   Для звершення Божественної Літургії використовується богослужбовий освячений посуд: дискос, чаша, звізда, копіє та ложечка. Дискос – це позолочена тарілка, на яку священик покладає приготованого на Проскомидії агнця та частиці. Чаша (потир) – це позолочена посудина для євхаристійного вина. З чаші на Літургії священик причащає вірних. Для вирізання з просфор агнця і частиць використовують копіє – ніж у формі списа, на згадку про проколений списом бік Христа. Після покладення агнця і частиць на дискос туди ставиться звізда – дві металеві дуги, скріплені між собою так, щоб їх хрестоподібно розкладати. Звізда символізує Вифлеємську зорю, яка привела мудреців до новонародженого Христа – Агнця Божого. Приготовлені дари покривають трьома покрівцями: одним покривають дискос, другим – чашу, а третім, більшим, званим воздух, покривають обох. Оскільки Літургія є спомином життя і смерті Господа нашого Ісуса Христа, покрівці символізують пелени Дитяти і плащаницю Розп’ятого.