768 Гнів як пристрасть – це не лише почуття злоби. Це стан особи, яка агресивно захищає своє існування без надії на Бога зі шкодою для ближнього. Святі Отці виділяють три види гніву: 1) гнів, який палає всередині. Це стан душі, коли людина втрачає внутрішній спокій, її опановують почуття злоби, образи та роздратування; 2) гнів, що виявляється у словах і вчинках, у грубому, позбавленому лагідності й любові слові. Найпоширенішими виявами такого гніву є спалахи люті, навмисне приниження ближнього, нанесення йому образи, лихослів’я. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Якщо ти завдаєш образи, тоді ти є переможений, але не людиною, а – що набагато ганебніше – низькою пристрастю, бо тобою заволодів гнів; коли ж ти змовчиш, то ти переміг^[1]»; 3) гнів, який горить тривалий час, або злопам’ятність. Такий гнів особливо руйнівний для особи, оскільки вона тоді свідомо відмовляється простити образу або кривду, горить жадобою помсти.

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до римлян. Гомілія 1, 22, 3.