290 Церква виявляє, що вона є соборна (грецькою – католицька), коли збирає навколо євхаристійної Трапези спільноту вірних. Зібрана спільнота Церкви творить Євхаристію, а Євхаристія творить Церкву в сопричасті вірних із Христом і між собою: «Чим стають ті, що причащаються? Одним Тілом Христовим. Як хліб постає з багатьох зерен і стає одним, так і ми єднаємося один з одним і з Христом^[1]». Очолює євхаристійне зібрання єпископ – «намісник Христа^[2]». Він є «предстоятелем», оскільки «стоїть перед» Богом, очолює літургійне зібрання і водночас є «образом Бога» для спільноти^[3]. Його «першість» у спільноті, зібраній на Євхаристійну аґапе – «трапезу любові», є «першістю в любові». Позаяк єпископ очолює Євхаристію, звершувану в конкретній місцевій спільноті, він очолює місцеву Церкву (єпархію): «Нехай ніхто без волі єпископа нічого не чинить з того, що стосується Церкви^[4]». Єпископ є главою єпархії, як Христос є Главою Церкви. Титул єпископа вказує на місто єпископського престолу, яке є місцем звершення ним Євхаристії.

^[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 24, 2.

^[2] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 27.

^[3] Пор. Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 2 – 9, 1.

^[4] Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 1.