3. Наш Катехизм вже самою назвою «Христос – наша Пасха» вказує на пасхальну основу віри. Адже Христос своєю смертю «смерть подолав», а воскресінням «нам дарував життя вічне». Віра у воскресіння Христове веде нас до віри в Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа, бо Христос – Син Божий, «один у Святій Тройці», у Святому Дусі об’явив нам Бога Отця. Цю віру апостолів Церква урочисто сповідує в Нікейсько-Царгородському Символі віри^[1]:

Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого і невидимого.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками.

Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований.

І воскрес у третій день, згідно з Писанням.

І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його цар-ству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопокланяємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.

Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого; І Кон-стантинопольський Собор, Нікейсько-Царгородський Символ віри.

8    Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння^[1]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.

Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.

Амінь.

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.

13     Перший розділ «Об’явлення Пресвятої Тройці» розкриває зміст Об’явлення Бога – Творця і Вседержителя світу. Це Об’явлення міститься у Святому Переданні та Святому Письмі Старого і Нового Завіту й доручене святій Церкві, яка його звіщає і тлумачить та про нього авторитетно навчає. Церква заохочує всіх до пізнання Бога, щоб, читаючи й слухаючи Слово Боже, щоденно жити Ним. Боже Слово зростає в нас, неначе зерно в доброму ґрунті, просвічуючи нас і вводячи в таїнственну глибину Божого життя.

271 У «повноті часів» (пор. Гл. 4, 4) Бог Отець відвідує людство через Свого воплоченого Сина, зачатого від Святого Духа і Марії Діви, щоб люди в Дусі Святому через усиновлення в Христі прийшли до Отця. Місцем і середовищем усиновлення людей Богові є таїнственне Христове Тіло – Церква. Церква – це люд Бога Отця, Тіло Христове і храм Святого Духа^[1]. Церква започаткована в одвічному Отчому задумі, здійснена у воплоченні Божого Сина і явлена в зішесті Святого Духа.

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 2-4.

283 Святі Отці в Нікейсько-Царгородському Символі віри^[1] соборно окреслили найхарактерніші ознаки Христової Церкви. Спираючись на сповідування віри, що використовувалися від апостольських часів, вони назвали Христову Церкву «єдиною, святою, соборною і апостольською». Ці ознаки Церкви відкриваються у світлі віри, щоб у зновупришесті Христа виявитися в повній славі.

^[1] І Константинопольський Собор, Символ віри.

288   У Святому Письмі Сам Господь Бог називає Себе Святим: «Бо я – Бог, не людина; Святий посеред тебе» (Ос. 11, 9), – і покликає людей стати подібними до Нього у святості: «Я бо – Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я – святий» (Лев. 11, 44). Святість Бога є джерелом святості Церкви. «Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі словом, щоб появити Собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5, 25-27). Цю святість Церква стверджує літургійно, запрошуючи вірних до Причастя словами «Святеє святим».

289 Церква є місцем зростання людини у святості, дарованій благодаттю Святого Духа. Святий Дух веде людей дорогою святості, даруючи у святих Таїнствах Церкви благодать покаяння та обожествлення. Святий Дух відкриває людині ту істину, що «Церква, яка обіймає у своєму лоні також і грішників, є святою і водночас потребує очищення^[1]». Входячи до Церкви крізь «двері покаяння», люди вступають у «райські двері» Божого освячення і благословення. У Святій Церкві звершується найбільше чудо – переображення грішника в праведника. Через зростання членів Церкви у святості Господь переображує все творіння, визволяючи його з-під панування стихій «цього світу» і скеровуючи до повноти «нової землі» (пор. Од. 21, 1).

^[1] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 8.

306 Сопричастя Церков затьмарене гріхом церковних розділень. В історії Церков-сестер доводилося долати наслідки людських гріхів і немочей. Прикладом подолання такого церковного розділення було сопричастя Церков, досягнене на Флорентійському соборі, а згодом, на підставі флорентійської традиції, – і в Берестейському єднанні: «Радується небо, і земля хай веселиться (Пс. 96, 11), бо знято стіну поділу, яка відділяла Західну Церкву від Східної, і прийшов мир і злагода, а сталось це завдяки тому наріжному каменю – Христові, Який, кріпко зв’язавши обоє любовним миром, з двох зробив одне (див. Еф. 2, 20; 2, 14) та утвердив і злучив вічним союзом^[1]». Шлях до відновлення сопричастя Церков пролягає через усвідомлення помісними Церквами того, що вони є Церквами-сестрами у лоні єдиної святої, соборної і апостольської Церкви: «Нині… Бог дозволяє нам знову відкрити, що ми є Церквами-сестрами, попри перешкоди, що виникли між нами в минулому^[2]».

^[1] Флорентійський Собор, Орос.

^[2] Іван Павло ІІ. Енцикліка Ut unum sint [«Щоб усі були одно»], (25 травня 1995), 57.

322 Українська Церква за свою понад тисячолітню історію уславилася сонмом святих. За словами Патріарха Йосифа, «свідчення віри Української Церкви у Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву було підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жертв^[1]». Воістину, «кров мучеників», відомих і невідомих, ставала «насінням Церкви^[2]».

^[1] Патріарх Йосиф, Завіщання (22.12.1981).

^[2] Тертуліан, Апологія, 50.

386   Церква запрошує вірних до Святого Причастя виголосом «Святеє святим». Це одночасно і запрошення, і пересторога. Вірні приступають до Святих Дарів не тому, що уважають себе достойними, а тому, що належні до святої Церкви; вірні є святими не власною святістю, а тому, що вони є Тіло Христове, Храм Святого Духа. Це й сповідуємо словами: «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос». При цьому на кожному з нас лежить відповідальність приступати до Причастя з чистою совістю, щоб це поєднання відбулося «не на суд і не в осудження».

601 Слуга Божий митрополит Андрей навчає: «Та частина, що за іконостасом, де стоїть престол і відправляють Службу Божу, – це образ неба. А та частина, де стоять люди, – це образ Церкви на землі. Іконостас же – то наче двері до вічного Божого царства. На тім іконостасі – мов зібране все те, що в святій Церкві Ісус Христос християнам дає, все, що для них Він зробив. Усе там на іконах представлене, чого свята Церква вчить людей, і вся дорога, якою веде людей до неба^[1]».

^[1] Митрополит Андрей, Пастирський лист до вірних Львівської та Кам’янецької єпархій О Церкві (14/27 січня 1901).