5    Сповідування «Символу віри» є молитовним спогляданням Церкви і знаком єдності християн у вірі: «Нехай твій Символ віри стане для тебе наче дзеркалом: у ньому зможеш побачити, чи ти віриш в усе те, у що ти стверджуєш, що віриш, і кожного дня втішатися своєю вірою^[1]».

^[1] Августин Іпонський, Проповіді про Писання: Проповідь LVIII, 11, 13.є

21  Тільки Бог існує споконвіку, а все творіння Він привів від небуття до буття. Тільки Він має життя в повноті, а світ, оскільки створений, завдячує своє існування Йому. Бог творить усе своїм Словом: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Йо. 1, 3; пор. Бут. 1). Створена Богом природа та її закони походять від Слова: «Слово… залишається в землі по всі наступні часи, подаючи їй силу родити й приносити плоди^[1]». Боже Слово надає закон і сенс творінню: і сказав Бог, – це значить, що в кожне єство вкладено премудре і творче слово^[2]. У спогляданні природи, її закономірностях та гармонії, ми пізнаємо премудрість Творця та красу його задуму. Все створіння прославляє Бога, Його велич, славу і мудрість: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2); «Господи, Боже наш, яке предивне Твоє ім’я по всій землі!» (Пс. 8, 2).

^[1] Василій Великий, Гомілія п’ята на Шестиднев, 1.

^[2] Пор. Григорій Ніський, Про Шестиднев.

70  Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. Їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповідування Церкви вірогідне і тривке, бо через неї пролягає одна дорога спасіння по всій землі^[1]». Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти Осіб єдиного Бога. Вона ж запрошує: «Прийдіть, народи світу, поклонімось Богові в трьох Особах […]: Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і у світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця ісходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава Тобі^[2]!».

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1.

^[2] Квітна тріодь, Неділя П’ятдесятниці, Вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

71  Таїнство Пресвятої Тройці – Отця, і Сина, і Святого Духа – нескінченно перевищує можливості людського розуміння. «Божество цілком незбагненне, і Сутність, яка понад усім, за єством не така, якою вважає її розум^[1]». За словами апостола Павла, глибини таїнства осягає тільки Святий Дух: «Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кр. 2, 11). Однак той же самий Дух, Дух Істини, сходячи на людей, відкриває внутрішнє Боже життя. Він навчає людей висловлювати істину, наскільки це можливо, мовою віри: «Ми ж прийняли […] Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи» (1 Кр. 2, 12-13). А тоді, навчивши, Святий Дух чуває, щоб віра – «запорука того, чого сподіваємося» – виросла до споглядання «речей невидимих» (пор. Євр. 11, 1), тобто щоб людина побачила невидиме, наче видиме, неясне – лицем до лиця: «Християнин Сходу свідомий, що зв’язок із [божественною] дійсністю можна встановити лише у споглядальному мовчанні, бо на вершині пізнання та досвіду Бога є Його абсолютна непізнанність^[2]».

^[1] Григорій Ніський, Слово про Божество Сина і Духа і похвала праведному Авраамові.

^[2] Іван Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»] (2 травня 1995), 16.

108 Споглядання, або глибший погляд на світ, до якого нас кличе Бог, вчить побачити довколишній світ не лише як «щось» матеріальне чи як корисне та приємне для нашого «я», але і як поле діяння особового Бога, Який інший від нас і від світу. Чудовим прикладом християнського бачення світу є слова молитви Чину Великого освячення води: «Тебе оспівує сонце, Тебе славить місяць, Тебе оточують зорі, Тебе слухає світло, перед Тобою тремтять безодні, для Тебе б’ють джерела. Ти розіп’яв небо, як намет, Ти утвердив єси землю на водах, Ти обгородив море піском, Ти для дихання розлив повітря^[1]…».

^[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва третя.

109 Споглядання світу у світлі особового Бога, який один є добрий (див. Лк. 18, 19), дає підставу стверджувати про добрість світу, матерії та всього творіння. «Добрим є світ і все, що у ньому виявляється мудрим і художнім^[1]». У Святому Письмі образом Божого задуму про світ є рай (див. Бут. 2). Здійснення цього задуму залежить від співпраці людини з Богом. Рай є Божим даром і водночас людським покликанням.

^[1] Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 1.

111   Бог-Творець сповнює творіння благодаттю Своєї присутності, водночас залишаючись неосяжним у Своєму єстві. Божа присутність у світі відкривається молитовному спогляданню, здатному бачити у світі Його божественний Первообраз – Христа.

135 Господь покликав людину до святості у свободі й відповідальності: «Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у твоїй добрій волі» (Сир. 15, 15). Бог оселив людину в раю, дав їй свободу та заповідь для її осягнення, символом якої є заборона споживати з «дерева пізнання добра і зла»: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш» (Бут. 2, 16-17). Цю заповідь святий Григорій Богослов тлумачить так: «Не для занапащення людини Бог посадив його [дерево пізнання добра і зла] на початку і не через заздрість заборонив їй наближатися до нього […], а через благість, якщо слушно цю заборону розуміти. Адже це дерево було, на мою думку, спогляданням, яке без жодної шкоди могли осягнути лише ті, чия духовність досягла достатньої досконалості^[1]».

^[1] Григорій Богослов, Слово 45 на Пасху, 8.

312   Ікона «Знамення» зображає Христа в лоні Діви – знак, провіщений пророком Ісаєю (пор. Іс. 7, 14). Ікона «Одигітрія» (з грецької Провідниця, Та, яка вказує шлях) зображає Богородицю, яка вказує на Христа – путь, істину і життя (пор. Йо. 14, 6). Ікона «Умилення» (Зворушення) зображає тісне сопричастя Матері і Сина. Ікона «Матері Божої неустанної помочі» описує споглядання Божим Дитям майбутніх Страстей та наголошує на співстражданні Богородиці в страстях її Сина. Ікона «Оранта» (з латинської та, що молиться) зображає Пресвяту Богородицю з піднятими у молитві руками, як заступницю за людський рід перед Отцем Небесним.

364   Наше входження до Царства, піднесення до Неба і споглядання Пресвятої Тройці ми висловлюємо співом Трисвятого: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас», єднаючись у цьому співі з небесними хорами. У молитві Трисвятого ми, стоячи «перед славою святого жертовника», просимо Господа прийняти «з уст нас, грішних, трисвяту пісню» і відвідати «нас милістю Своєю».

547   Радість осяяної Христовим Світлом душі виявляється в хвалитних псалмах (148–150), у яких людина закликає всю вселенну прославляти Бога та благословити Його за дар світла – Об’явлення Його Сина. Тому наприкінці Утрені священик розпочинає Велике славослов’я словами: “Слава Тобі, що показав нам світло!» Споглядання цього світла веде нас до боговидіння, у «світлі» Христа можемо побачити неприступне «світло» Божої слави: «У світлі Твоєму побачимо світло». Завершується Утреня подякою і проханням за всю церковну спільноту та за життя світу.

573 На сороковий день після Пасхи Церква оспівує Христове вознесіння: Христос не покидає Церкви, а навпаки, – ті, хто в Христі, вже вознесені з Ним «на небо^[1]». Тому святі Отці І Нікейського собору (яких поминаємо у Неділю святих Отців) уже споглядають Пресвяту Тройцю й соборно передають досвід богопізнання в Символі віри. Наслідуючи святих Отців, уся літургійна спільнота підноситься до споглядання Пресвятої Тройці в день П’ятдесятниці: «Нині народи стали мудрими через славу бачення Бога^[2]». Завершується Квітна тріодь на цій вершині богопізнання, святкуючи пам’ять Всіх святих у першу Неділю після П’ятдесятниці.

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, анафора.

^[2] Квітна тріодь, Понеділок Святого Духа, Утреня, стихира на хвалитних.

592   Ікону пишуть у молитві і для молитви. Щоб пізнати і сприйняти ікону, треба її молитовно споглядати. Хто лише розглядає ікону, той сприйме її тільки як витвір мистецтва. Споглядати ікону треба навчитися. Слово «споглядання» означає «глядіти», «дивитися вглиб». Першим кроком до споглядання є зосередження погляду на іконі, для чого перед іконою розміщують лампаду – знак божественного світла. Зосередження веде до внутрішньої тиші. Коли підносимо очі на ікону, бачимо постать чи групу постатей. Про те, хто зображений або яка подія передана, повідомляє напис на іконі, який містить ім’я обожествленої особи або назву свята.

595   На іконах святих світло Божої присутності передане золотим кольором тла ікони та одягу, що символізує Божу благодать, яка проймає та наповнює всю особу. Таким чином від споглядання символів і знаків ми підносимося до споглядання осіб, явлених в іконі. Молитва перед іконою є спілкуванням з тим, хто на ній зображений, що виявляємо зокрема через знак хреста, кадження та цілування ікони.

621 Літургійний або церковний спів є виявом богопочитання. Церковний спів – це молитва славослів’я, якою Церква єднається з ангельськими хорами у прославленні Пресвятої Тройці. Джерелом славослів’я є споглядання Пресвятої Тройці, а тому літургійний спів – це справжня висока «музика богослов’я». У літургійному співі людина бере участь у «безтілесному» співі^[1] ангельських хорів, «херувимів тайно являючи».

^[1] Пор. Молитовник «Прийдіте, поклонімся», Акафіст до Богородиці, ікос 1.

692 Передумовою молитви є тиша, яку осягаємо з Божою допомогою, відкинувши помисли, які нас непокоять. Осягнення тиші всередині нас є умовою того, щоб почути Бога й розмовляти з Ним. Що ближче Бог до нас, то глибшою стає наша молитва. Настає мить, коли наше перебування в Божій присутності вже не потребує слів. Ми знову замовкаємо, хоч це мовчання – знак спілкування понад словами й поняттями^[1]. Таке перебування в Божій присутності називаємо благоговінням. Як навчають Святі Отці^[2], мовчання є і початком нашої молитви, і виявом молитовного споглядання Бога.

^[1] Див. Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 11, 1.

^[2] Див. Йоан Ліствичник, Ліствиця духовна. Слово 27.

696   Молитовну практику іспиту совісті творимо увечері перед сном. Полягає вона в тому, щоб поглянути на прожитий день у світлі Божих заповідей і «побачити» в ньому як ознаки Божої опіки та Провидіння, так і вияви нашої гріховності й немочі. Споглядання справ минулого дня «Божими очима» – це нагода побачити їх у правді. Цей «погляд» дозволить перенести події прожитого дня з пам’яті в сумління та «по-Божому» оцінити їх.

703   Ікони служать молитві, щоб до міри духовного зростання поступово перейти від віри в Таїну Бога до споглядання Його «обличчям до обличчя». VII Вселенський собор навчає, що Бога пізнаємо через Сина Божого – Слово та Образ Отця. Кожен зі шляхів богопізнання є однаково важливим і вартісним. У молитві перед іконами головним «органом» спілкування з Богом є не уста, які вимовляють слова, а очі, якими дивимося на зображення, щоб споглядати зображену Особу. Як і словесна молитва, молитва перед іконами є поступальним процесом, образом якого є драбина (ліствиця).

715 У міру розвитку нашого духовного життя ми крізь плетиво щоденних обставин дедалі виразніше бачимо дію Святого Духа. Максим Ісповідник говорив про особливе споглядання, що його поступово осягає християнин, – споглядання Божого Провидіння^[1]. Завдяки дії Святого Духа християнин «бачить» Божу волю щодо себе й радісно приймає її; усе життя християнина стає знаком дії Святого Духа, набуває сенсу й повноти.

^[1] Див. Максим Ісповідник, Містагогія, 24,2.

759 Потреба в їжі та питті природна для людини; їжа необхідна для підтримання життя. Проте пристрасть до їжі спотворює природну потребу людини й призводить до гріха обжерливості, коли їжа стає самоціллю. Є різні вияви цього гріха. Перший із них – це надмірність у їжі та питті. Святі Отці навчали, що їжа, спожита понад міру, шкодить душі. Другий вияв обжерливості – це пошук у їжі та напоях насамперед насолоди. Нестриманість у їжі та питті призводить до непогамованості також у всьому іншому, оскільки перенасиченням тіла людина намагається втамувати голод і спрагу душі. Святий Йоан Касіан зауважує, що «ми ніколи не зможемо опанувати потягу до земних страв, якщо наша душа… не віднайде більшої радості від споглядання Бога^[1]».

^[1] Йоан Касіан, Правила, 5, 14.

808   Найвищим ступенем молитви є споглядальна молитва, невиразима у словах, яка є даром Святого Духа. Цей дар може прийняти тільки той, хто вповні очистив свої ум і серце з допомогою досвідченого духівника. Коли людина на молитві в глибині свого серця зустрічається з Богом, то вона безпосередньо, «обличчям в обличчя» (1 Кр. 13, 12), «бачить» Того, в Кого увірувала, перебуває в Його присутності. Апостол Павло прирівнює цей новий стан людини до «бачення» Бога. Споглядальна молитва полягає в тому, що Бог дає людині бачити Себе, отже вона полягає в «баченні» Невидимого. Звичайно, не йдеться про зовнішнє бачення очима тіла. Споглядання починається в тиші, яку людина осягає через відмову від використання слів, образів і понять, породжуваних мисленням.

816   Молитва покаяння – це не лише вияв жалю за провини, а й прибігання особи, що кається, до свого Творця: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 42, 2). Покаяння людини проходить трьома етапами: 1) навернення – відвернення від гріха та повернення до життя в Богові; 2) очищення – уздоровлення від пристрастей та очищення від наслідків гріха; 3) єднання з Богом у спогляданні. Кожній з цих частин властиві відповідні за формою, змістом і глибиною покаянні молитви.

852 Для Святих Отців головним шляхом до обожествлення є духовне подвижництво. Першим етапом духовного подвижництва є очищення від пристрастей і пристрасних помислів силою та благодаттю Святого Духа^[1]. Другим – просвічення особи через ділання ума та споглядання. Третім – досягнення обожествлення^[2].

^[1] Пор. Макарій Великий, Гомілія 17, 21.

^[2] Пор. Макарій Великий, Гомілія 7.