291 Кожна місцева Церква у звершенні єпископом Євхаристії та через спільність віри входить у сопричастя з іншими місцевими Церквами. Місцеві Церкви в сопричасті творять помісну Церкву на чолі з предстоятелем – єпископом, архиєпископом, митрополитом чи патріархом. Першою між помісними Церквами є Римська, бо її предстоятелем є Римський Папа – наступник апостола Петра. Він є вчителем і правилом апостольської віри, якому Господь дає дар непомильності у справах віри і моралі, щоб оберігати чистоту та непорушність Божественного вчення. Як апостол Петро виявив до Христа любов, «більшу» від інших і отримав від Христа доручення пасти Його стадо (пор. Йо. 21, 15-18), так і Римський Петровий Престіл «головує в любові^[1]» і зберігає першість (латинською «примат») серед помісних Церков^[2]. Ця першість здійснюється через Петрове служіння Римських єпископів, яке наша Церква сповідує в титулі «Святіший Вселенський Архиєрей».

^[1] Ігнатій Антіохійський, Послання до Римлян, 1, 1.

^[2] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 13; див. також там само 18: «Щоб і сам єпископат зберігся в єдності й неподільності, наставив святого Петра над іншими апостолами та встановив у ньому тривале й видиме начало й основу єдності віри та сопричастя (Пор. І Ватиканський Собор, Догматична конституція Pastor Aeternus [«Вічний Пастир»], (18.07.1870): Денц. 1821 (3050 сл.). І це вчення про установу, тривалість, силу та смисл священної першості Римського Архиєрея та про його непомильне навчання, Священний Собор знову подає всім вірним для непохитного вірування».

293 Христос доручає служіння соборності Церкви апостолові Петрові: «Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 32). Єпископ Риму – носій Петрового служіння – скликає Вселенські собори, схвалює їхні рішення, запевнює і висловлює непомильне віровчення Церкви, розв’язує труднощі, які виникають у житті окремих помісних Церков. Служіння Римського Архиєрея є свідченням «найглибшої апостольської давнини^[1]». Його служіння – «утверджувати братів» у спільній вірі (пор. Лк. 22, 31-42), бути «скелею» (пор. Мт. 16, 18) і «пастирем» (пор. Йо. 21, 15-18). «Йому [Римському Архиєреєві], у святому Петрі, Ісус Христос передав повну владу пасти, управляти і піклуватися всією Церквою, як це установлено на Вселенських соборах та в священних канонах^[2]».

^[1] Див. Дмитро Туптало, Житія Святих. Місяця жовтня в 11 день. Спомин VII Вселенського Собору.

^[2] Флорентійський Собор, Орос.