47     Слово Боже сприймається вірою, а віра походить від слухання (див. Рм. 10, 17). Для розуміння Святого Письма треба поєднувати його читання зі слуханням Слова Божого під час проповіді та на катехизації. Як розповідається в Діяннях апостолів, вельможа ефіопської цариці читав пророцтво Ісаї про Христа, але не розумів його, аж поки апостол Филип йому не розтлумачив. Завдяки поясненню апостола вельможа увірував в Ісуса Христа й охрестився (див. Ді. 8, 26-39).

52  Критерієм розуміння Слова Божого є читання і тлумачення Святого Письма Церквою: «А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт. 1, 20-21). Христос доручив Церкві автентично тлумачити Святе Письмо в її учительському служінні Божому Слову. «Це учительство Церкви не стоїть понад Словом Божим, але служить йому, навчаючи лише того, що походить з Передання […] та виймаючи з цієї єдиної спадщини віри те, що подає до вірування, як Богом об’явлене^[1]».

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 10.

163   Божа Обітниця звершилася в Ісусі Христі через Діву Марію: «Ангел Гавриїл був посланий Богом […] до Діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж Діви було Марія» (Лк. 1, 26-27). Саме до Марії архангел звертається словами пророцтва Ісаї: «Ось ти зачнеш у лоні, і вродиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус». В імені Ісус (з єврейської – «Бог спасає») розкривається повне значення імені Еммануїл – З нами Бог.

170   Новий Завіт, записаний на скрижалях серця, мав бути принесений Сином Давида – Месією. Пророки, від Іллі та Єлисея і до Малахії, готували народ Божий до зустрічі з Месією. Вони своїми пророцтвами написали своєрідну «словесну ікону» Месії. Згідно з пророками, Месія не просто принесе Новий Завіт, а буде його особовим втіленням.

172   Служіння Месії, крім знаків Його сили, величі та слави, міститиме також страждання і смерть, згідно з пророцтвом Ісаї: «Ось Мій Слуга, якого Я підтримую, Мій вибраний, якого вподобало Моє серце. Я поклав на нього Дух Мій: він сповістить народам правду. Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого не дасть на вулиці почути. Надломленої очеретини не доламає […]; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди» (Іс. 42, 1-4). На шляху правди чекатимуть на нього страждання: «Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів […] Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі […]. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані […]; провини нас усіх Господь поклав на нього» (Іс. 53, 2-6). Образ страждаючого Месії не збігався з людськими очікуваннями: «Пожалій Себе, Господи! Це хай не станеться з Тобою!» (Мт. 16, 22) – так реагував апостол Петро на слова Христа про прийдешні страждання.

186   Зачаття Божого Сина в лоні Діви є сповненням пророцтва Ісаї: «Оце ж Сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала» (Іс. 7, 14). Цей знак Церква споглядає в іконі «Знамення Богородиці»: Син Божий оселяється в дівичому лоні; Діва Марія, здійнявши руки (а в її особі – Церква), молитовно споглядає Дитя, до часу приховане від зовнішнього світу.

191 За літургійними текстами, народження Дитяти «без отця з матері^[1]» є здійсненням пророцтва Даниїла про камінь, відсічений від скелі без допомоги руки (див. Дан. 2, 45). У воплоченні Син Божий «вийшов з лона Отця і невимовним умаленням нашу нужденність прийняв^[2]». Він стає Тим, Ким не був, тобто людиною, через Пресвяту Богородицю – «світлу хмару, вагітну дощем небесним, що несеться нині понад землею, щоб її зросити й напоїти^[3]».

^[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва друга.

^[2] Мінея, Неділя перед Різдвом Христовим, Святих Отців, утреня, другий сідальний.

^[3] Пор. Мінея, Неділя перед Різдвом Христовим. Святих Отців, утреня, стихира на хвалитних.

350 Проскомидія звершується на приготованих для Літургії хлібинах – просфорах (із грецької принесене). Із просфори священик вирізає агнця і кладе його на дискос. Вирізання агнця супроводжується словами з пророцтва Ісаї про заколення ягняти (див. Іс. 53, 7). Христос є пасхальним Агнцем, що бере на себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29). На агнці, вирізаному з просфори, витиснено слова «ІС ХС НІКА» (з грецької Ісус Христос перемагає), що є прообразом повноти «будучого віку», про яку писав святий Павло: «Якже все Йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться Тому, що Йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кр. 15, 28). Вливання до чаші вина і води символізує те, як із пробитого списом боку Христа «потекла кров і вода» (пор. Йо. 19, 34). Святий Йоан Золотоустий повчає: «Ця кров і вода є символами хрещення і таїнств (євхаристійних дарів). З цих двох народжена Церква […]. З боку Христового Бог створив Церкву, як з боку Адамового створив Єву^[1]».

^[1] Йоан Золотоустий, Хрещальні катехизи. Слово третє: до неофітів, 17.

360   Царство Боже є сповненням усіх пророцтв та обітниць Старого Завіту. Щоб нині повніше зрозуміти й прийняти Царство, ми пригадуємо ті пророцтва й обітниці, співаючи вірші псалмів, де про них сказано, упереміж із приспівами, у яких висловлено сповнення цих обітниць у Христі. Величним гимном «Єдинородний Сину» сповідуємо, що сповненням усіх Божих обітниць є Христове воплочення й Пасхальне таїнство. Співаючи приспіви «Молитвами Богородиці» та «Молитвами святих», єднаємося з тими, у яких це спасіння здійснилося. Такий спів псалмів із приспівами називається «антифонами», бо його виконують по черзі два крилоси. У Божественній Літургії є три антифони, останній з яких завершується Малим входом. У молитвах антифонів сповідуємо «невимовне чоловіколюбство» Христове і Його обітницю «вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я» Його.

481   Подвиг християнського подружжя розкривається також у тропарях, які співають перед зніманням вінців. У першому тропарі – «Ісає, ликуй, Діва мала в утробі і родила Сина Еммануїла, Бога й чоловіка» – Церква радіє здійсненню пророцтва Ісаї про прихід Бога-Еммануїла в нове подружжя і Його перебування в ньому, як домашній церкві. У другому – «Святії мученики, ви славно страждали і вінчалися» – Церква молиться до святих мучеників про їхнє заступництво, аби Христос, «апостолів похвала і мучеників радість», став похвалою та радістю і цього подружжя (третій тропар), щоб воно своїм подружнім життям моглo наслідувати жертовну любов мучеників і проповідувати Тройцю єдиносущну.

553 У Шостому часі Церква споминає страждання Христа на хресті. Псалми цього часу, що описують страждання праведника, який уповає на Господа, пророчо вказують на спасительні страсті Ісуса Христа. Приклад Спасителя показує, що спасіння пов’язане із зусиллями, а можливо й стражданнями. Вони для кожного стають щоденними «хрестами», від яких треба не втікати, а сміливо приймати їх і нести аж до хвилі власного переходу до вічності. Тому на великопосному Шостому Часі благаємо Господа: «Ти, Христе Боже, що в шостий день і годину на хресті прибив зухвалий гріх Адама в раю, розірви рукописання й наших гріхів і спаси нас^[1]». Великопосний Шостий Час особливий тим, що включає щоденні читання з Пророцтва Ісаї та аскетичного «путівника» – «Ліствиці» преподобного Йоана Ліствичника.

^[1] Часослов, Час VI, Великопосний тропар.