21  Тільки Бог існує споконвіку, а все творіння Він привів від небуття до буття. Тільки Він має життя в повноті, а світ, оскільки створений, завдячує своє існування Йому. Бог творить усе своїм Словом: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Йо. 1, 3; пор. Бут. 1). Створена Богом природа та її закони походять від Слова: «Слово… залишається в землі по всі наступні часи, подаючи їй силу родити й приносити плоди^[1]». Боже Слово надає закон і сенс творінню: і сказав Бог, – це значить, що в кожне єство вкладено премудре і творче слово^[2]. У спогляданні природи, її закономірностях та гармонії, ми пізнаємо премудрість Творця та красу його задуму. Все створіння прославляє Бога, Його велич, славу і мудрість: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2); «Господи, Боже наш, яке предивне Твоє ім’я по всій землі!» (Пс. 8, 2).

^[1] Василій Великий, Гомілія п’ята на Шестиднев, 1.

^[2] Пор. Григорій Ніський, Про Шестиднев.

110   Світ, задуманий Богом як рай, – це дар Божий людині та середовище її спілкування з Богом, ближнім і природою. Тому людина не може по-споживацьки ставитися до світу, повного любові та уваги Дарувальника. Християнське сприйняття світу полягає в тому, щоб бачити його як дар Божий. Зростаючи у вірі, християнин у своєму розумінні підіймається від дарів до Особи Дарувальника. Ставлення до світу як дару Божого дозволяє уникнути двох крайнощів: применшення вартості світу (бо світ – Боже творіння) та його абсолютизації (бо світ не є Богом).

155   Гріх спотворив ставлення людини до праці. Вона з благословення зводиться до засобу виживання: «В поті лиця твого їстимеш хліб твій» (Бут. 3, 19). Гріх порушив гармонію між людиною і природою: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини» (Бут. 3, 17-18).

268 Ісус Христос явив нове життя у Своєму воскресінні, а у Святому Дусі дарує його нам: «Він – життя і життя податель, Він – світло і податель світла, Він – істотна доброта і джерело доброти^[1]». Християнин благодаттю Святого Духа є «володарем творіння», освячує та переображає його: «Всі добрі плоди природи й нашої працьовитості, після того як у Дусі Господньому й відповідно до Господніх заповідей поширимо їх на землі, згодом віднайдемо, очищеними від усякої недосконалості, прославленими й переображеними^[2]».

^[1] Григорій Богослов, Слово 41 на святу П’ятдесятницю, 9.

^[2] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 39.

329   Другий розділ «Час і простір церковної молитви» з’ясовує те, як молитва Церкви, що тісно пов’язана з ритмами природи, наповнює добове, тижневе й річне кола святкуванням Господських і Богородичних празників та пам’яті святих. Через молитву Бог входить у час життя людини, поміщаючи її в історію спасіння, осердям якої є таїнство Христової Пасхи. Храм, святі місця і домівки християн – це простір, призначений для молитви церковної спільноти. Він улаштований так, щоб усе виявляло Божу присутність і дію Бога серед Своїх людей: облаштування храму, іконопис, церковна утвар, літургійний спів та домашнє покуття. У святому часі і просторі християни приносять Богові духовну службу.

993   Віра в Бога-Творця – це також розуміння світу як творіння Божого. Слово «творіння» означає, що як людина, так і всі інші живі істоти й нежива природа мають своє джерело, підставу, зміст і досконалість в Богові.

994   Покликання людини панувати в світі не означає свавільного підпорядкування собі довкілля та експлуатації його. Завдання людини – бути вінцем творіння, представляти творіння перед Творцем. Людина може відповідально панувати в світі лише тоді, коли слухає Бога та дотримується встановленого Ним порядку та визначеної Ним мети. Коли людина завдяки праці своїх рук та своїм здібностям відкриває таємниці природи та правильно порядкує у світі, то пізнає велич і присутність Бога-Творця.

998   Важливою передумовою розвитку людства є збереження природних ресурсів та різноманітності рослинного і тваринного світу. Майбутнє нашої цивілізації неможливе без усвідомлення меж здатності природи відновлювати свої ресурси й нейтралізувати шкідливі речовини та відходи виробництва, що забруднюють її. Життєдіяльність людей із дотриманням усіх моральних вимог, які випливають із взаємопов’язаності всіх творінь, є єдиною умовою сталого розвитку людської цивілізації.