220   Християни готуються до щорічного святкування Пасхи у часі Великого посту, який триває 40 днів – на образ 40-річного переходу Божого народу в Обіцяну землю та 40-денного посту Христа в пустелі. Піст виховує християнина в стриманості від гріха, веде до внутрішньої свободи та справжньої радості. Протягом посту Церква літургійно супроводжує християн піснеспівами Посної тріоді, які вказують на глибинний сенс посту – примирення з Богом і ближніми та служіння їм.

323  Серед мучеників нашої Церкви особливе місце посідає священномученик Йосафат, архиєпископ Полоцький, який постраждав за єдність Христової Церкви в добу Берестейського єднання. Його постать – приклад жертви примирення, страстотерпця, бо, подібно до святих Бориса і Гліба, волів радше віддати власне життя, аніж допустити пролиття братньої крові.

359   У Мирній єктенії ми приносимо Господеві молитву Церкви за весь світ. Цим церковна спільнота сповідує явлене Царство Боже. Молитва Церкви за світ – вияв віри, що все є в Божих руках, і вияв готовності прийняти від Господа відповідь, яку Він зволить дати. У назві єктенії «Мирна» наголошується на потребі внутрішнього миру та примирення з усіма. Перше прохання єктенії вказує на те, що нашим миром є Сам Христос (пор. Еф. 2, 14) і в Ньому молимося. Прохання Мирної єктенії охоплюють благо Церкви, країни й усього творіння. Мирна єктенія виховує вірних ставити спільні справи понад приватні. Молитва «Господи, помилуй», яку вірні повторюють як відповідь спільноти на прохання єктенії, містить у собі і прохання про Божу милість, а також віру спільноти в те, що Він завжди дарує її.

375   Молитві благодарення передує діалог між священнослужителем і вірними, у якому згадано основні передумови Євхаристійного таїнства: приймаючи «милість миру» – дар Божого примирення, ми відповідаємо «жертвою хвалення»: прославою, благословенням, благодаренням, поклонінням і приношенням – усім євхаристійним дійством. Ми можемо приносити це «святе возношення» тому, що прийняли «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа».

446 Християни причащаються Пресвятої Євхаристії «на відпущення гріхів і на життя вічне»: «Приступім до Причастя з палаючою любов’ю, щоб вогонь любові спалив наші гріхи й просвітив наші серця і щоб через причастя до божественного вогню ми самі розгорілись і були обожествлені^[1]». Умовою гідного святого Причастя є чиста совість причасника, покаяння перед Богом за гріхи і примирення з ближніми: «Зібравшись разом у воскресний день Господній, переломлюйте хліб і чиніть подяку, визнавши перед тим свої провини, щоб ваше принесення було чистим. Кожен, хто посварився зі своїм ближнім, нехай не приходить до вас, поки не примириться, щоб ваше принесення не було осквернене^[2]».

^[1] Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, IV, 13.

^[2] Дідахе, або Вчення дванадцятьох апостолів, 14, 1-2.

455   Часта Сповідь дозволяє людині пізнати не тільки свої упадки й провини, а й свої немочі та схильності до гріха. Благодаттю таїнства Покаяння християнин долає гріхи та схильності до них, піднімається з упадку й утверджується в чеснотах. Плодами покаяння є добрі діла, милостиня, чистота серця і жертовна любов. Даром таїнства Покаяння є прощення від Бога й примирення з Ним: «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство Свого улюбленого Сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів» (Кл. 1, 12-14).

457 До святої Сповіді треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями та Євангельськими блаженствами. Слуга Божий митрополит Андрей навчає: «До доброї святої Сповіді треба, може, й довше приготовлятись. Перед святою Сповіддю треба ревною й покірною молитвою випросити собі дар покаяння, дар сердечних сліз, а, може, й треба постити, бо знаєте, що Ісус Христос сказав: “Той рід не виходить інакше, тільки постом і молитвою”. Є гріхи, що їх не можна з душі вигнати без посту, без молитви^[1]». Важливими умовами Сповіді є щире розкаяння, бажання змінити своє життя (скруха за гріхи і рішення виправитися^[2]). Щире розкаяння – це насамперед усвідомлення себе грішником, що потребує Божого прощення, а кожного свого гріха як відвернення від Бога та відкинення Його любові. Важливою умовою сповіді є також примирення з ближніми: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5, 23-24).

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання до тих, що на Пасху не сповідалися (15 жовтня 1935).

^[2] Молитовник «Прийдіте, поклонімся« наводить п’ять умов, необхідних для того, щоб сповідь була доброю: 1) іспит совісти; 2) скруха за гріхи; 3) рішення виправитися; 4) сповідування гріхів у чині Сповіді; 5) виконати покуту (епітимію), яку визначив сповідник.

486   Христос – як Боголюдина – відновив зв’язок між Богом і людиною та став Єдиним Посередником між Богом і людьми (пор. 1 Тм. 2, 5). Вознісшись на небо в людській природі, Він явився заступником за нас перед Божим обличчям (пор. Євр. 9, 24). Христос – вічний священик за чином Мелхіседека. Це означає, що «Він став ним не за законом тілесної заповіді [тобто, Аронового священства], а за силою життя нетлінного» (Євр. 7, 16), тому що в Ньому є досконале і неминуще посередництво. Христос, принісши Себе самого в жертву примирення на хресті, був водночас і Священиком, і Жертвою. Тому Його жертва, принесена раз і назавжди, є досконала (пор. Євр. 7, 27).