546 Після Псалма 50 «Помилуй мене, Боже» співають канон – піснеспів, у якому святковану подію оспівують на тлі історії спасіння. Пісні канону починаються з оспівування визволення Ізраїлю з Єгипетської неволі та включають молитви-гимни різних старозавітних пророків. Завершується канон прославою Пречистої Діви Марії, яку звеличуємо піснями як «Богородицю і Матір Світла». При сході сонця Церква оспівує Христа – життєдайне Світло: «Зішли світло Твоє, Христе Боже, і просвіти серце моє^[1]».

^[1] Часослов, Утреня, світильні у Великому пості, глас 3.

695 Разом з Ісусовою молитвою в нашій Церкві практикують молитву на вервиці до Богородиці. «Вервичка, або псалтир Пречистої Діви Марії, – це побожний спосіб моління до Бога, легкий і сприйнятливий для всіх. Він полягає в прославленні Пресвятої Богородиці повторюванням молитви «Богородице Діво» 150 разів – за числом псалмів Давида; при цьому кожен десяток перемежовується Господньою молитвою з відповідними роздумами над життям Господа нашого Ісуса Христа^[1]». Папа Римський Іван Павло ІІ додав до традиційних п’ятнадцяти вервичних роздумувань ще п’ять Таїнств Світла^[2].

^[1] Пій ІХ, Булла Consueverunt Romani Pontifices [«Римські Архиєреї зверталися»], (17 вересня 1569).

^[2] Іван Павло ІІ, Апостольське послання Rosarium Virginis Mariae [«Вервиця Діви Марії»], (16 жовтня 2002), 21.

746   Спроможність особи прийняти дар благодаті залежить від міри відкритості людини до Бога та її відданості Йому. Приймаючи від Бога благодать, людина співдіє з нею та зростає в ній. Взірцем досконалої співдії Божої благодаті і людської волі є Благовіщення Пречистої Діви Марії. На це вказують слова самої Марії: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Богородиця завдяки своїй згоді стала співучасницею таїнства спасіння.