24     Бог відкрив Адамові та Єві, а через них усім людям, їхнє покликання продовжити діло сотворення: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Коли ж прародичі через своє гріхопадіння відпали від Бога, то Бог не покидає людину і обіцяє дати їй Спасителя: «Воно [потомство жінки – Ісус Христос] розчавить тобі [змієві] голову» (Бут. 3, 15).

147 Змієвий обман стає для Єви спокусою: «Дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати» (Бут. 3, 6). Єва піддається спокусі: «І взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3, 6). Так прародичі порушують Божу заповідь, а через це гріх і зло входять у світ: «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх» (Рм. 5, 12). Із «споживанням забороненого плоду» ілюзія самообожествлення розвіюється, а замість очікуваного «добра» зроджується зло і порожнеча: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі» (Бут. 3, 7). Гріх прародичів спричиняє розрив людини з Богом, Джерелом життя, і людина стає смертною. «Як тіло тоді помирає, коли душа позбавляє його своєї сили, так і душа тоді умертвляється, коли Дух Святий позбавляє її Своєї сили^[1]».

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 18, 3.

148   Гріхопадіння завершується вигнанням прародичів із раю: «І вигнав Він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Бут. 3, 24). Людина внаслідок гріхопадіння прародичів (первородного гріха) втратила рай і не може повернутися до дерева життя інакше, як тільки Божою силою; тому людина потребує Божого спасіння.

149 Гріхопадіння прародичів – це трагедія людини, яка замість того, щоб бути «сином Божим», «братом людей» і «господом творіння», з власного гріховного вибору стала «рабом лукавого», «ворогом людей» і «підвладною світові». Людина, створена на образ Божий, не осягнула своєї богоподібності: «Гріх зруйнував у людині богоподібність^[1]».

^[1] Леонтій Візантійський, Проти Несторія.

447   Унаслідок гріхопадіння прародичів послабилася воля людини та її здатність розпізнавати й обирати добро. У своїх взаєминах із Богом, ближнім й у ставленні до себе самої і довкілля людина стала керуватися не любов’ю та даруванням себе, а самолюбним використанням людей задля власної користі і споживацтва. Наслідком гріхопадіння є втрата цілісності людини, що виявляється у фізичних і душевних стражданнях, хворобах і смерті.

792   Друга стадія – це «розмова» з навіяною думкою, коли людина обдумує та зважує аргументи «за» і «проти» навіяного. Про небезпеку цієї «розмови» з лукавим ми знаємо з книги Буття: розмова Єви зі змієм стала першим кроком прародичів до гріха. Натомість, Христос під час спокушування в пустелі не входив у розмову зі спокусником, а рішуче відкидав його навіювання словами Святого Письма.

901   Християнин, який у таїнстві Хрещення сподобився божественного життя, уже тут, на землі, живе життям вічним. Для віруючої людини смерть є наслідком гріха наших прародичів, але раз і назавжди переможена смертю і воскресінням Ісуса Христа, Який «тим, що в гробах, життя дарував». Смерть для християнина не є глухим кутом, відходом у небуття чи кінцем існування людської особи. Смерть, як і життя, має сенс, який відкриваємо у світлі Христової Пасхи. Смерть – це перехід до нового життя, від землі до небес.