8    Анафора є водночас осердям нашого Катехизму, яке не лише об’єднує всі три його частини в єдине ціле, але й надає йому характеру богопочитання. Анафора, центром якої є Пасха Христа, є спомином цієї спасительної події на тлі опису створення і спасіння світу Отцем, і Сином, і Святим Духом. Наша традиція знає дві анафори: Літургії святого Йоана Золотоустого і Літургії святого Василія Великого. Ми використовуємо в нашому Катехизмі анафору Літургії святого Василія Великого, яка розгорнуто описує історію спасіння^[1]:

Сущий Владико, Господи, Боже Отче Вседержителю, поклоняємий, достойно воістину, і праведно, і гарно, як годиться величності святости твоєї, тебе хвалити, тебе оспівувати, тебе благословити, тобі поклонятися, Тобі дякувати, тебе славити, єдиного істинно сущого Бога, і тобі приносити з серцем сокрушенним і духом смиренним оцю духовну службу нашу, бо Ти єси той, хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність твою, голосною вчинити всю хвалу твою або повідати кожночасно чудеса твої?

Владико всіх, Господи неба і землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний; Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя, надії нашої, Який є образом благости твоєї, печать рівнообразна, що в Собі являє тебе – Отця, живе Слово, Бог істинний, предвічна премудрість, життя, освячення, сила, справжнє світло, що через Нього Дух Святий з’явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука майбутнього спадкоємства, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення; Ним бо підкріплене все створіння, духовне і розумне, Тобі служить і тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить тобі. тебе ж хвалять ангели, архангели, престоли, господьства, начала, влади, сили і багатоокі херувими; перед Тобою навкруги стоять серафими, шість крил в одного і шість крил у другого; двома ото вони покривають обличчя свої, а двома ноги, двома ж літаючи, безперестанно взивають один до одного устами, в невмовкаючих славословленнях,

Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи:

Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.

З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми грішні, кличемо і мовимо: Святий єси і воістину пресвятий, і немає міри величі святости твоєї, і праведний єси в усіх ділах твоїх, бо правдою й істинною постановою ти все здійснив щодо нас. Ти бо створив людину, взявши порох із землі, і, вдостоївши її образом Своїм, Боже, ти поставив її в достатньому раю, і за збереження заповідей твоїх Ти обітував їй безсмертне життя і насолоду вічних благ. Коли ж вона не послухала тебе, істинного Бога, що створив її, і дала себе звести зміїною приманою і вмертвила себе своїми прогрішеннями, ти, Боже, праведним твоїм судом вигнав її з раю в цей світ і повернув до землі, з якої вона була взята, улаштовуючи їй спасіння через відродження в самому Христі твоєму. Бо не відвернувся ти докраю від створіння Твого, що його ти створив, благий, ані не забув ти діла рук твоїх, але відвідував їх на всі лади, із-за милосердя милости твоєї; ти посилав пророків, творив чудеса через святих твоїх, що в кожному роді добровгодили тобі; Ти промовляв до нас устами слуг Твоїх пророків, провіщаючи нам прийдешнє спасіння; Ти дав нам закон на поміч й ангелів поставив охоронцями. А коли прийшла повнота часу, ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним Ти і віки сотворив. Він, бувши відблиском слави твоєї і образом істоти твоєї, що носить все словом сили своєї, не вважав на здобич бути рівним тобі, Богові й Отцеві, але, будучи предвічним Богом, на землі появився і з людьми співжив; і, народившись з Діви святої, сам умалив себе, вид слуги прийняв і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас подібними вчинити до образу слави своєї. Бо тому, що через людину гріх увійшов у світ, а через гріх – смерть, благоволив твій Син, будучи в лоні в тебе, Бога й Отця, що народився від жінки, святої Богородиці і приснодіви Марії, бувши під законом, осудити гріх своїм тілом, щоб, умираючи в Адамі, оживотворилися ми в самому Христі. І, поживши в цьому світі, він дав спасенні повеління, відвернув нас від ідольської примани, привів до пізнання тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у вибраний люд, царське священство, народ святий і, очистивши нас водою й освятивши Духом Святим, віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болі смертні і воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих, бо неможливо було, щоб зотління держало начальника життя. Він став початком померлих, первородним з мертвих, щоб самому бути всім, серед усіх першим. І, вийшовши на небо, Він сів праворуч величности твоєї на висотах, і прийде віддати кожному за вчинками його. А на спомин спасенного свого страждання Він зоставив нам це, що ми принесли за його заповідями. він бо, маючи вийти на добровільну, і приснопам’ятну, і животворящу свою смерть, в ночі, в яку віддав себе за життя світу, взяв хліб у святі свої і пречисті руки, показав тобі, Богові й Отцеві, воздав хвалу, поблагословив, освятив, переломив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів.

Амінь.

так само взяв і чашу з виноградним плодом, розвів, воздав хвалу, поблагословив, освятив:

Дав святим своїм учням і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі, це є кров моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Амінь.

Це чиніть на Мій спомин, бо кожного разу, коли їсте хліб цей і п’єте чашу цю, мою смерть звіщаєте, моє воскресіння ісповідуєте. Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний і страшний його другий прихід,

твоє від твоїх тобі приносимо, за всіх і за все.

Тебе оспівуємо, Tебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Tобі, Боже наш.

Ради цього, Владико пресвятий, і ми грішні і недостойні слуги твої, сподобившися служити святому твоєму жертовникові, не за праведні вчинки наші, бо нічого доброго ми не вчинили на землі, але ради милости твоєї і щедрот твоїх, що ти їх щедро зілляв на нас, зі сміливістю приближаємося до Твого святого жертовника і, поклавши ці дари, під якими скривається святе тіло і кров Христа Твого, тобі молимось і тебе призиваємо, Святий над святими, щоб доброзичливістю твоєї благости прийшов Дух твій Святий на нас і на дари ці, що перед нами, і поблагословив їх, і освятив, і показав:

Хліб ото цей – самим чесним тілом Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

А чашу оцю самою чесною кров’ю Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

Пролитою за життя світу.

А нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого і вчини, щоб ні один з нас не причастився святого тіла й крови Христа Твого на суд або на осудження, але щоб ми знайшли милість і благодать з усіма святими, що від віку тобі благовгодили, праотцями, отцями, патріярхами, пророками, апостолами, проповідниками, благовісниками, мучениками, ісповідниками, вчителями, і з усяким духом праведним, померлим у вірі.

Особливо з пресвятою, пречистою, преблагословенною, славною Владичицею нашою Богородицею і приснодівою Марією.

Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і люд-ський рід, освячений храме і раю духовний, дівственна похвало, з Тебе ж бо Бог воплотився і хлоп’ятком став, сущий перед віками Бог наш; утробу бо Tвою престолом сотворив, а Tвоє лоно просторіше від небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.

Із святим Йоаном пророком, предтечею і христителем, зі святими і всехвальними апостолами, зі святим ім’я, що його пам’ять творимо, і з усіма святими твоїми, і за їхніми молитвами відвідай нас, Боже.

І пом’яни всіх раніше померлих в надії воскресіння життя вічного.

За упокій і відпущення прогрішень душі слуги Твого ім’я, на місці світлому, звідки відійшла печаль і зітхання, упокой його, Боже наш.

І упокой їх там, де сяє світло лиця Твого.

Ще молимося тобі, Господи, пом’яни святу твою соборну й апостольську Церкву, що від кінців і аж до кінців вселенної, і умиротвори її, яку ти набув чесною кров’ю Христа Твого, і храм цей святий утверди аж до кінця віку. Пом’яни, Господи, тих, що принесли тобі ці дари, і тих за кого, через кого і ради кого їх принесли. Пом’яни, Господи, тих, що приносять плоди і добро творять у святих твоїх церквах, і пам’ятають про вбогих, воздай їм багатими і небесними Твоїми дарами; даруй їм замість земного – небесне, замість дочасного – вічне, замість тлінного – нетлінне. Пом’яни, Господи, тих, що в пустинях, і горах, і вертепах, і пропастях земних. Пом’яни, Господи, тих, що в дівстві, і побожності, і подвижництві, і чистому житті перебувають. Пом’яни, Господи, Богобережений народ наш, правління і все військо. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни їхні серця прихильністю до Церкви твоєї і до всього люду Твого, щоб за їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті. Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю. Пом’яни, Господи, тут присутніх людей і з оправданих причин неприсутніх, і помилуй їх і нас багатством милости твоєї; скарбниці їх наповни всяким добром, подружжя їх у мирі й однодумності збережи, дітей вигодуй, молодь виховай, старців підтримай, малодушних утіш, розсіяних ізбери, заблуканих поверни і приєднай до святої твоєї католицької й апостольської Церкви; навіжених нечистими духами звільни, з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволь, недужих вилікуй; і всіх тих, що на судах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких роботах, і в усякій журбі, і нужді, і утисках, – пом’яни, Боже. І всіх тих, що потребують великого Твого милосердя, і тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять, і тих, що доручили нам, недостойним, молитися за них, і всіх людей твоїх пом’яни, Господи Боже наш, і на всіх вилий багату твою милість, даючи всім те, чого вони просять, на спасіння. А кого ми не пом’янули, через невідання чи забуття, чи задля безлічі імен, ти сам пом’яни, Боже, бо Ти знаєш вік й ім’я кожного, Ти ж знаєш кожного від лона його матері. Ти бо, Господи, поміч безпомічним, надія безнадійним, бурями гнаним спаситель, плаваючим пристановище, недужим лікар; тож для всіх будь усім, відаючи кожного і прохання його, дім, і потреби його. Вибав, Господи, місто це (або: село це, або: обитель цю) і всяке місто й країну від голоду, пошести, землетрусу, потопу, вогню, меча, навали чужих народів та міжусобної брані.

Найперше пом’яни, Господи, святішого вселенського архиєрея нашого ім’я, Папу Римського, блаженнішого верховного Архиєпископа і Митрополита нашого Кир ім’я, преосвященнішого Архиєпископа і Ми-трополита нашого Кир ім’я i боголюбивого єпископа нашого кир ім’я, і даруй їх святим твоїм церквам, щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітньо i правильно навчали слово твоєї істини.

І всіх, і все.

Пом’яни, Господи, слугу божого ім’я, за спасіння, виявлення милости, і відпущення гріхів його.

Пом’яни, Господи, всяке єпископство православних, що правильно навчає слово твоєї істини.

Пом’яни, Господи, з великої Своєї милости і моє недостоїнство, прости мені всяке добровільне і недобровільне прогрішення, щоб ради моїх гріхів ти не заборонив благодаті Святого Твого Духа від оцих дарів, що перед нами.

Пом’яни, Господи, пресвітерство, в Христі дияконство і ввесь священичий чин, і не посороми ні одного з нас, що стоїмо навкруги святого Твого жертовника. Відвідай нас благістю твоєю, Господи, вияви нам багаті твої щедроти, даруй нам добре й корисне поліття, даруй землі дощі мирні на врожай, благослови вінець літа благости Твоєї, угамуй розбрат Церков, угаси гордовитість народів, виникнення єресей негайно знищ силою Святого Твого Духа, і всіх нас прийми в царство твоє, показавши нас синами світла і синами дня, твій мир і твою любов даруй нам, Господи Боже наш, бо Ти все воздав нам.

І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пре-чесне й величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсяк-час, і на віки вічні.

Амінь.

 

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Василія Великого.

400   Святий Дух об’єднує померлих і живих у єдину Церкву. Церковною молитвою просимо Господа пом’янути доброчинців, подвижників, народ, правління і воїнство, подружжя і сім’ї, людей нужденних, відпалих від Церкви, біснуватих, подорожніх, вдів і сиріт, полонених і недужих, засуджених і утиснених, друзів і ворогів. Анафора Літургії святого Василія Великого завершується радісною певністю, що Господь, даруючи нам усі блага і щедроти, добре поліття, дощі та врожай і вгамовуючи церковний розбрат, гордовитість народів, виникнення єресей, являє нас синами світла і синами дня.

405 Спасаюча й освячуюча дія Церкви звершується в семи святих Таїнст-вах, що їх установив Христос. Святими Таїнствами є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя та Священство. Через ці священнодійства Церкви Христос дарує благодать Святого Духа. Церква через Святі Таїнства освячує вірних на їхньому шляху до повноти життя у Христі. У Святих Таїнствах через зовнішні знаки (наприклад воду, миро, хліб і вино, покладання рук тощо) Христос будує свою Церкву. У богослужіннях Святих Таїнств відбувється дія Божої благодаті та наше входження в Боже життя. Сприймаючи зовнішній образ обряду Таїнства, у священнодійстві ми стаємо причасниками благодатної Божої дії. «Коли невіруючий чує про купіль, він уважає, що це просто вода, я ж беру до уваги не тільки те, що бачу, а й очищення душі силою Святого Духа^[1]». Цей зовнішній образ обряду і його матеріальні вираження є важливими, оскільки є знаками нашого обожествлення і являють первістки переображеної природи.

 

^[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 7,1.

407   Через Хрещення, Миропомазання і Євхаристію, які називаються Таїнствами християнського втаємничення, людина стає членом Христового Тіла й учасником священичого, царського та пророчого служіння Христа. Через Покаяння та Єлеопомазання, які називаються Таїнствами зцілення, вірному дарується духовне і тілесне здоров’я. У Таїнствах служіння – Священства і Подружжя – вірних посвячують на служіння церковній спільноті та «домашній церкві».

470   У святих таїнствах Подружжя та Священства християнин отримує благодать Святого Духа для будування Церкви – Тіла Христового. У святому таїнстві Подружжя Церква благословить покликаних Христом чоловіка і жінку на створення «домашньої церкви» – християнської сім’ї. У святому таїнстві Священства Церква, благодаттю Святого Духа, поставляє покликаних Христом чоловіків на служіння спільноті вірних проголошувати Євангеліє, бути пастирями Божого народу і освячувати його. Взірцем для служіння в подружжі й у священстві є Христос, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).

471 Бог створив «мужеську стать і жіночу і з’єднав з мужем жону на поміч і приймання людського роду [...] і благословив їх: “Ростіть і множтеся і володійте землею”, і обоє їх в одно злучив^[1]». У Церкві подружній зв’язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й середовище освячення людей. Подружжя є святим таїнством, у якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в «одне тіло» і творять «домашню церкву». Утворений у подружжі сімейний союз є спільнотою осіб, яка в Божому задумі є іконою спілкування Осіб Пресвятої Тройці.

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, Молитви на заручення, перша і друга.

472 Подружжя основане на взаємодоповненні одружених, про що Церква свідчить у молитві Чину Вінчання: «Боже Святий, Ти з пороху сотворив чоловіка, і з ребра його создав жінку, і дав йому помічницю, відповідну до нього, бо так було вгодно Твоїй величності, щоб не самому бути чоловікові на землі^[1]». У статевій відмінності чоловік і жінка доповнюють одне одного, утворюючи нерозривну єдність «одного тіла».

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, Молитва на заручення друга.

473 Через подружжя Господь здійснює історію спасіння: «Ти благословив раба Твого Авраама, і лоно Сари розкрив, і вчинив його батьком численних народів (пор. Бут. 12, 1-13; 17, 1-22; 18, 1-16; 21, 1-8; Рим. 4, 18); дарував Ісаакові Ревеку і плід їхній благословив (пор. Бут. 24-25; 27); злучив Якова з Рахилею і від нього дванадцять патріархів явив (пор. Бут. 29-31; 35) з’єднав Йосифа з Асинетою і як плід дітородження Єфрема і Манассію їм дарував (пор. Бут. 41, 44-52; 46, 20); злучив Захарію і Єлисавету і сина їхнього як Предтечу пречистого Твого рождества показав (пор. Лк. 1, 5-25.39-80); виростив плоттю із кореня Єсеєвого Приснодіву і з неї воплотився і народився на спасення роду людського^[1]».

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, Молитва на заручення перша.

474 Христос у Своєму спасительному Промислі «сподобив у Кані Галилейській показати цінність подружжя своїм пришестям [...] і там подружжя благословив^[1]», аби показати, що з Його волі є «законне подружжя і дітородження з нього^[2]».

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, Молитва третя і перша.

^[2] Требник, Чин Вінчання, Молитва перша.

475   Християнське подружжя ґрунтується на Христовій заповіді любові: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). Апостол Павло закликає чоловіка любити свою жінку, як Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї (пор. Еф. 5, 25), а жінку – коритися своєму чоловікові, як Господеві, бо чоловік – голова жінки, як Христос – Голова Церкви (пор. Еф. 5, 22-24). Це можливо тому, що чоловік і жінка поєднані в любові не тільки між собою, а й з Христом. Даруючи любов одне одному, вони дарують її Христові, а даруючи Христові, дарують одне одному. Цим взаємним даруванням вони разом зростають в одне Тіло Христове (пор. Еф. 5, 31-32).

476 Подружжя як зв’язок любові чоловіка і жінки випливає зі самої природи людини: «Від початку Бог у Своєму Промислі передбачив поєднання чоловіка і жінки й говорить про них як про одне: Він людину створив чоловіком і жінкою^[1]». Любов чоловіка і жінки у подружжі є тією силою, з якої виростає міцна сім’я і на якій будується здорове суспільство^[2].

 

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 20, 1.

^[2] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Декрет про апостолят мирян Apostolicam actuositatem [«Апостолську діяльність»], 11.

478 Священик після того, як під спів «Блаженні всі, що бояться Господа, що ходять путями Його» (пор. Пс. 128 (127)), увів наречених досередини храму, розпочинає Чин Вінчання, подібно до Божественної Літургії, торжественним виголосом: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа». Цей виголос вказує на тісне поєднання Таїнства Вінчання з Пресвятою Євхаристією, благодаттю якої наречені стають одним тілом. «Бо святе Причастя є завершенням всякого священнодійства і печаттю кожного божественного таїнства. Церква добре робить, приготовляючи святі Дари для спокутування і благословення подружньої пари. Бо Сам Христос, який дав нам ці Дари і є цими Дарами, прийшов на весілля [до Кани Галилейської], щоб принести їм [нареченим] єднання в мирі та однодумності. Тому ті, хто єднаються в подружжі, мають бути гідними Святого Причастя; вони мають бути поєднані перед Богом у храмі – домі Божому, бо вони є діти Божі^[1]».

 

^[1] Симеон Солунський, Про чесне й законне подружжя, 282.

481   Подвиг християнського подружжя розкривається також у тропарях, які співають перед зніманням вінців. У першому тропарі – «Ісає, ликуй, Діва мала в утробі і родила Сина Еммануїла, Бога й чоловіка» – Церква радіє здійсненню пророцтва Ісаї про прихід Бога-Еммануїла в нове подружжя і Його перебування в ньому, як домашній церкві. У другому – «Святії мученики, ви славно страждали і вінчалися» – Церква молиться до святих мучеників про їхнє заступництво, аби Христос, «апостолів похвала і мучеників радість», став похвалою та радістю і цього подружжя (третій тропар), щоб воно своїм подружнім життям моглo наслідувати жертовну любов мучеників і проповідувати Тройцю єдиносущну.

482   Знімаючи вінці з подругів, священик молиться до Христа, щоб Він, приймаючи вінці подругів, зберіг їх «чистими, непорочними й бездоганними на віки вічні» – на знак того, що силою Христовою подружня любов повінчаних сильніша від смерті й триватиме навіки. Чин Вінчання завершується благословенням подружжя іменем Пресвятої Тройці, іконою Якої вони покликані бути.

483 Любов не переривається смертю одного з подругів. Любов сильніша за смерть. Церква заохочує вдівця або вдовицю зберігати вірність покійному подругові як єдиному, а на свідчення вічності їхньої любові відмовлятися від другого подружжя. Якщо ж удівцеві чи вдовиці надто важко бути без подружнього співжиття, Церква може дати благословення на друге вінчання. Коли одружуються вдовець з удовицею, Церква благословить їхнє подружжя окремим Чином удруге вінчаних з деякими молитвами покаянного характеру. Священик молиться: «Господи, очисти беззаконня рабів Твоїх, бо, не можучи знести жаги і щоденних тягот пристрасті, сходяться у спільноту другого подружжя, як Ти узаконив через апостола Павла^[1]».

 

^[1] Требник, Чин удруге вінчаних, молитва друга.

506 Церква, як благословляюча Мати, молитовно схиляється над людиною у день її приходу в світ, тоді молиться з нагоди надання імені восьмого дня, щоб сорокового дня після народження поблагословити матір і дитину. Коли діти йдуть до школи, Церква благословить їх на навчання. Коли в подружжі немає дітей, Церква благословить його на плідність чином Благословення шлюбного ложа. Тих, хто звершує подвиг освячення^[1] у християнському подружжі, Церква благословить у 25 і 50 річницю шлюбу. Коли люди хворіють, Церква перебуває біля їхнього ложа з моліннями; вона ж супроводжує вмираючих молитвами «на вихід душі з тіла».

 

^[1] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 1642.

655   З огляду на покликання сім’ї бути домашньою церквою, домівка, в якій живуть члени сім’ї, стає «храмом», посвяченим для здійснення цього покликання. Домашню «храмину» освячують після збудування, прикрашають святими іконами, щороку благословляють йорданською водою. Як і храм, домівка є місцем молитви і здійснення таїнства Подружжя. Благодаттю Святого Духа, прийнятою в таїнстві Подружжя, члени сім’ї зростають в усвідомленні свого покликання, в любові до Бога та між собою і – завдяки спільній вірі – осягають спасіння.

707   Другим виміром переображеного у Святому Дусі християнського життя є християнська сім’я – середовище, що забезпечує гідність початку та кінця земного життя людини. Божественна Любов, дарована чоловікові і жінці в Таїнствах християнського втаємничення та Подружжя, робить їх здатними до здійснення Божого задуму щодо призначення людської статевості та пошани гідності людської особи. Ця пошана охоплює всі періоди її життя, починаючи від зачаття та закінчуючи природньою смертю.

727   Згідно з давньою традицією Церкви, силою благодаті святого таїнства Хрещення всі вірні стають посвяченими Богові, а отже, покликаними до святості, тобто стати подібними до Бога. Це покликання здійснюється різними шляхами: у християнському подружжі, у монашому житті, у дівственному стані – відповідно до дарів Святого Духа, які кожен з нас щедро отримує. Про це свідчить апостол Павло, кажучи: «Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, Який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кр. 12, 4-7).

856 У єдності й любові першої подружньої пари Святі Отці вбачають образ Церкви. Подружній союз чоловіка і жінки є церковним за своєю природою, як і природа Церкви відображується в єдності подружньої пари. У Посланні до Ефесян апостол Павло навчає про таїнство зв’язку Христа і Церкви як прообраз подружнього зв’язку: «Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5, 32). Подружнє життя є «таїнственною іконою Церкви^[1]», місцем присутності і дії Христа, знаком нового життя. Святий Йоан Золотоустий називає подружжя «малою Церквою», яка «вдень і вночі перебуває перед лицем Господа^[2]».

 

^[1] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до колосян. Гомілія 12, 5.

^[2] Йоан Золотоустий, Коментар на Послання до ефесян. Гомілія 20, 6.

858 Святий Дух – «скарб дібр і життя Податель» – наділяє подружжя дарами для благочестивого життя в мирі, правді, гармонії та любові. Служіння подружжя в Церкві полягає в будуванні Тіла Христового в спільноті віри й любові та взаємного освячення. Дух Святий творить спільноту подружжя «домашньою церквою». У молитвах чину Вінчання священик звертається до Бога з проханням: «Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх^[1]».

 

^[1] Требник, Чин Вінчання, виголос при вінчанні молодих.

859   Статевість – це Божий дар бути чоловіком або жінкою, який кожна людина одержує в її сотворенні. Тому людина покликана прийняти цей Божий дар та втілити його в своєму житті.

863   Будь-яке егоїстичне використання іншої особи як засобу для отримання статевої насолоди суперечить Божому дару любові, спотворює суть статевості та глибоко ранить особу; це противиться шостій і дев’ятій заповіді Божій. Ось чому статеве життя поза таїнством Подружжя, подружня невірність, руйнування подружньої плідності абортами та контрацептивними засобами, багатоженство й багатомужжя, гомосексуальні дії, автоеротизм є приниженням гідності людської особи та важким гріхом.

866 Суттєвою рисою християнського подружжя є вірність, що ґрунтується на вірній Христовій любові, а не лише на людських зусиллях подругів. Подружня вірність випливає з вірності Бога Своїй обітниці та вірності Христа Своїй Церкві. Бути вірним означає вміти бути мужнім у своєму виборі та відповідальним за свій обіт (присягу). Вірність скріплюється участю у Святих Таїнствах (Сповіді та Причасті), спільною молитвою, взаєморозумінням, підтримкою, довірою та прощенням, а також постійною духовною боротьбою зі спокусами. «Спільна молитва цілої родини устереже її хоча би навіть частково від незгоди та сварні… Якби так чоловік з жінкою щодня спільно молилися, то мусили би з дня на день всяку образу собі простити^[1]».

 

^[1] Митрополит Андрей, Пастирське послання О супружестві і родині (17 лютого 1902).

867   Подружню вірність послаблює і навіть руйнує обман, нещирість, ревнивість, легковажна поведінка, що може призвести до подружньої зради та марнування благодаті таїнства Подружжя. Христос уже самі похітливі бажання прирівнює до перелюбу: «Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5, 27-28).

868   Церква, будучи вірною словам Ісуса Христа, наголошує на нерозривності подружжя: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить із нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить» (Мр. 10, 11-12).

870   У подружжі чоловік і жінка покликані до співтворчості з Господом у народженні дітей: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Господь є джерело життя людини, і тому, приймаючи дар нового життя, подруги стають причасниками цього Джерела. Ось чому дар плідності є Божим благословенням для подружжя, скріпленням його в любові. Подружжя є іконою Церкви Христової, яка народжує людей до життя вічного.

872 У народженні та вихованні дітей чоловік і жінка є «співпрацівниками Божої любові», що й визначає відповідальне батьківство подружжя. Особлива відповідальність подружжя проявляється в плануванні народжуваності, яке пов’язане зі спроможністю батьків надати дітям гідне виховання, забезпечивши їхній належний фізичний та духовний розвиток. Тому буває і так, що чоловік і дружина вирішують тимчасово відкласти народження дітей. Однак таке рішення не має ґрунтуватися на егоїзмі та споживацьких мотивах: воно не повино взагалі вилучати дітонародження як одне із засадничих благ подружнього життя, тобто не повинен ставати відмовою від батьківства та материнства^[1].

 

^[1] Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes [«Радість і надія»], 51.

874   Святе Письмо та Святе Передання на прикладах багатьох благословенних подружжів, які були спочатку неплідними: Авраама і Сари, Якова і Рахилі, Елкани й Анни, Захарії і Єлизавети, Йоакима та Анни, – навчають, що народження дитини є завжди даром Божим, про який слід молитись і прохати.

878   Клонування порушує людську гідність, зводить людину до рівня «біологічного матеріалу». Такий спосіб зачаття відділяє сферу дітородження (прокреації) від правдивого людського контексту подружнього акту й узагалі не передбачає потреби єднання подругів у любові для того, щоб співдіяти з Богом у прийнятті дару людського життя. Сама ідея клонування людини заперечує подружжя і сім’ю як такі; таким чином людина пробує стати на місце Творця, сама вирішуючи, як і коли покласти початок чи кінець людському життю.

885   Контрацепцією називаємо навмисні дії, якими людина руйнує плідність дітородної сфери і унеможливлює зачаття нового людського життя. Контрацептивні дії впливають на всю людську особу, обмежуючи її здатність приймати дар нового життя. Наслідками таких вчинків можуть бути не лише фізіологічна, а й духовна, моральна та психологічна нездатність подружжя до народження дітей, формування контрацептивної ментальності.

886   Жодні медичні контрацептивні засоби цілковито не запобігають зачаттю. У сім’ях, де подружжя фізіологічно плідне, однак через контрацепцію нездатне прийняти нове життя, зачинатимуться «небажані діти», наставатиме «небажана вагітність», що призводитиме до народження «небажаних дітей» або навіть до аборту. Тому остаточно контрацептивна ментальність веде до ментальності абортивної. Контрацепція, замість зменшувати – згідно з аргументами прихильників – кількість абортів, лише стимулює невпорядковане статеве життя й, навпаки, веде до зростання кількості абортів.

887   Контрацепція часто є ознакою вже існуючої кризи сімейних стосунків і руйнує єдність християнського подружжя. Здебільшого рішення вживати протизаплідні засоби пов’язане зі страхом перед вагітністю і відмовою від плідності. Якщо догляд за дитиною тяжіє лише на одному з подругів, то спротив заплідненню є зазвичай своєрідним «протестом» проти такої самотності в подружжі. Контрацептивні вчинки є моральним злом, бо перекреслюють подружнє покликання до батьківства та материнства.

888   Контрацепція не лише перешкоджає злиттю чоловічої та жіночої статевих клітин, а й руйнує здатність подругів співдіяти з Творцем у прийнятті та приведенні на світ нового життя. Таке подружжя відкидає Божий задум щодо себе, зводить сімейне життя лише до «приватної справи», нехтуючи тим, що тільки Бог є Господь початку й кінця людського життя.

891 Митрополит Андрей так викриває особливе зло контрацепції: «Подібними до убивства дітей, хоч і цілком іншого роду гріхами, є вчинки, якими батьки обмежують число потомства. Ті випадки не є очевидно гріхами вбивства, але трудно не уважати їх тяжкою кривдою, …тому що хоча й не відібрано життя, але до життя не допущено! Народ, у якого жінки не хочуть піддатися [...] обов’язкам материнства, у якому мужчини шукають сексуального вдоволення без огляду на обов’язки і тягарі родинного життя, без огляду на ціль подружжя, – той нарід засуджений на загладу^[1]».

 

^[1] Митрополит Андрей, Не убий (21.11.1942 р. Б.).

892   Відповідальне батьківство та материнство виявляється також у природному плануванні сім’ї. Воно полягає в тому, що подруги завжди відкриті на Боже покликання передавати життя. Для того щоб відповісти на це покликання, подружжя усвідомлює та пізнає закладені Богом у природу інтимних відносин можливості співучасті в даруванні нового життя. Природне планування пов’язане з пошуком відповідного моменту до зачаття нового життя.

894   Природне регулювання зачаття суттєво відрізняється від контрацептивних учинків, бо подружжя залишається відкритим до прийняття нового життя. Цей спосіб регулювання не допускає будь-якого втручання у дітородну сферу чоловіка чи жінки для тимчасового чи тривалого вилучення їхньої здатності до зачаття. Природне планування сім’ї навчає подружжя розуміти й поважати плідність одне одного, знати періоди плідності жіночого організму.

895   Відкритість на Божий дар життя та пошук Божої волі дозволяє подружжю з любов’ю прийняти нове життя навіть тоді, коли подружжя «не планувало» народжувати. В такій сім’ї кожна дитина, дарована Богом, буде бажаною і прийнятою в довір’ї до Нього. Природні методи планування сім’ї, зберігаючи чистоту статевого акту в його відкритості до життя, зміцнюють єдність подружжя. Відкритість до прийняття власних дітей робить подружжя спроможним і до усиновлення дітей-сиріт.