70  Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. Їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповідування Церкви вірогідне і тривке, бо через неї пролягає одна дорога спасіння по всій землі^[1]». Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти Осіб єдиного Бога. Вона ж запрошує: «Прийдіть, народи світу, поклонімось Богові в трьох Особах […]: Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і у світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця ісходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава Тобі^[2]!».

^[1] Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1.

^[2] Квітна тріодь, Неділя П’ятдесятниці, Вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

79  Церква називає «Отцем» Того, Хто не має отця, і ніколи не був сином^[1]. Слова євангелиста Йоана, що «споконвіку (церковнослов’янською – «в началі») було Слово», Святі Отці розуміли як ствердження того, що цим «началом» є Особа Отця^[2]. Він, Хто є особовим Началом усього, Сам є без начала, яке б Його спричинило. Іншими словами, Отець – безначальне Начало. Цей антиномічний вислів виражає свободу Божої Особи Отця, який нічим і ніким не зумовлений. «Отець безначальний, бо ні від кого іншого, навіть від Себе Самого, не отримав буття^[3]». Отець – як Начало творіння – усе наповнює та водночас перевершує усе сотворене.

^[1] пор. Атанасій Великий, Перший лист до Серапіона, 16.

^[2] Григорій Богослов, Слово 42, 14.

^[3] Григорій Богослов, Слово 20. Про догмат і поставлення єпископів, 7.

89  Син Божий, друга Особа Пресвятої Тройці, рівний за гідністю і сутністю з Отцем: «Він – Отцеве сяйво й незмінний та непорушний образ Його природи і єства, джерело премудрості і благодаті^[1]». Тому Церква ісповідує Христа Єдинородним Сином, що в Отцевому лоні (пор. Йо. 1, 18). Роджений від Отця Син – несотворений, Він Єдиний від Отця, неповторна Божа Особа, Слово Боже: «Слово вийшло з Бога, як стовбур із кореня, струмінь із джерела чи промінь із сонця […]. Я б не сумнівався назвати стовбур сином кореня, струмінь – сином джерела, а промінь – сином сонця, бо кожний початок є батьком, а все, що походить з якогось початку, є потомством, тим паче Слово Бога, Яке в прямому сенсі взяло ім’я Сина^[2]».

^[1] Пор. Квітна тріодь, Понеділок Святого Духа, Вечірня з коліноприклонними молитвами, друга коліноприклонна молитва.

^[2] Тертуліан, Проти Праксея, 8.

91            Святий Дух – Третя Особа Божа, що від Отця ісходить (див. Йо. 15, 26). Таке ісходження Святого Духа можна образно пояснити, скориставшись аналогією: «Отець – джерело, Син – струмок, Дух – вода. Одне лише Джерело і для струмка, і для води; один лише Отець і для Сина, і для Духа, який – як вода, котра б’є з джерела й наповнює русло  струмка^[1]». Святий Дух є Особою Божою, рівнопокланяємою і рівнославимою з Отцем і Сином. Він ісходить від Отця, перебуває в Слові та Його виявляє^[2].

^[1] Тертуліан, Проти Праксея, 8.

^[2] Пор. Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри I, 7.

125   Ісус Христос, на образ Якого створена людина, є воплоченим Сином Божим, другою Особою Божою, що прийняла людську природу. Людина, подібно до Христа, є особою. Зростання людини від образу до подоби Божої є особовим зростанням, яке відбувається у вільному спілкуванні людини з Богом. Людина зростає від стану «першого Адама», описаного в книзі Буття, до «другого Адама» – Боголюдини Христа. «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам – духом животворним […]. Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного» (1 Кр. 15, 45-49).

685   Перебування християнина в Божій присутності викликає в ньому захоплення й подив, які він виражає короткими молитвами-вигуками, або «виголосами». Такими виголосами є закінчення всіх молитов, коли славимо Бога – «Отця, і Сина, і Святого Духа». Уже саме згадування трьох Осіб Пресвятої Тройці, супроводжуване знаком святого хреста, є прикладом короткої молитви. Так само знак хреста вже є короткою молитвою. Короткими молитвами є звернення до кожної Божої Особи поіменно, наприклад: «Господи», «Боже», «Отче», «Сину Божий», «Ісусе Христе», «Душе істини». Виголошуючи короткі молитви імен Божих, ми виявляємо і радість, і тривогу та віддаємо себе під покров Божий. Прикликання Божого імені ніколи не буває марним, однак слід остерігатися, щоб «не вживати імені Господнього намарне», тобто з неповагою, для жарту чи, що гірше, для блюзнірства.

750   Одним із діяльних виявів серця є совість. Термін «совість» походить від старослов’янського «со-відати» (співзнати). Йдеться не так про якесь індивідуальне знання чи якусь суб’єктивну правду, як про співзнання з Божими Особами та співдію з Ними. Святе Письмо мовить про здатність людського серця розпізнавати добро і зло. Цар Соломон молився за мудрість серця, за те, щоб могти розрізняти між добром і злом (див. 1 Цар. 3, 9). У Євангелії Христос вказує на те, що серце може бути джерелом як морального добра, так і морального зла (див. Лк. 6, 45; Мт. 12, 35).

999   Воскреслий Христос – наша Пасха – є Новою Людиною, бо в Його воскресінні переможена смерть. Його Божественна Особа у воскреслому тілі є носієм нового творіння – нових «неба і землі», що їх Бог створив «на початку», та людина через гріх піддала минущості й марноті. Оновлення творіння – «От, нове творю все» (Од. 21, 5) – починається від воскресіння Христа і проходить через духовне відродження й оновлення кожного з нас: «Коли хтось у Христі, той – нове створіння» (2 Кр. 5, 17).