21  Тільки Бог існує споконвіку, а все творіння Він привів від небуття до буття. Тільки Він має життя в повноті, а світ, оскільки створений, завдячує своє існування Йому. Бог творить усе своїм Словом: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Йо. 1, 3; пор. Бут. 1). Створена Богом природа та її закони походять від Слова: «Слово… залишається в землі по всі наступні часи, подаючи їй силу родити й приносити плоди^[1]». Боже Слово надає закон і сенс творінню: і сказав Бог, – це значить, що в кожне єство вкладено премудре і творче слово^[2]. У спогляданні природи, її закономірностях та гармонії, ми пізнаємо премудрість Творця та красу його задуму. Все створіння прославляє Бога, Його велич, славу і мудрість: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 2); «Господи, Боже наш, яке предивне Твоє ім’я по всій землі!» (Пс. 8, 2).

^[1] Василій Великий, Гомілія п’ята на Шестиднев, 1.

^[2] Пор. Григорій Ніський, Про Шестиднев.

105   Бог творив вільно, ніщо не обмежувало Його творчої свободи. Божа творчість є сотворенням, тобто виведенням буття з небуття. Бог покликає до буття те, чого не було і що необов’язково мало бути, тобто не постало з необхідності. Святе Письмо не розповідає про те, як виник світ, а натомість мовить про те, Хто (Отець), через Кого (Слово-Сина) і в Кому (Святому Дусі) покликав цей світ до існування.

141 Бог усе створив «добрим» (пор. Бут. 1, 31). За свідченням Святого Письма, зло з’являється пізніше – через відкинення добра. Зло не виникає як нова дійсність, «не існує злa за природою, і ніхто не є злим від природи, оскільки Бог не є творцем зла^[1]». Зло є обмеженням і спотворенням уже існуючого: «Зло має своє існування в небутті^[2]». Гріх позбавляє людину життя – Бога. Зло виникає з гріха особи: «Звідки ж приходить зло? Поспитайте в самих себе! Хіба воно не є очевидним наслідком вашої сваволі та вашого вибору? Безперечно так, і ніхто не може твердити протилежного^[3]». Внаслідок гріхопадіння у світ входить зло, яке Бог допускає задля покаяння і навернення людини: «Звідси походять недуги в містах і країнах, посухи, неврожай, винищення міст, землетруси, повені, розгроми військ^[4]…».

^[1] Діадох Фотікійський, Сто глав про духовну досконалість, 3.

^[2] Григорій Ніський, Про душу і воскресіння. Розмова з сестрою Макриною.

^[3] Йоан Золотоустий, Коментар на святого євангелиста Матея. Гомілія 59, 2.

^[4] Василій Великий, Гомілія про те, що Бог не є творцем зла, 5.

76   Таїнство Євхаристії бере свою назву від тієї молитви благодарення, у якій ми висловлюємо вдячність за все, що прийняли від Бога, за всі Його «добродійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо – явні і неявні». Ця вдячність-благодарення випереджує всякі прохання про наші потреби, бо ми усвідомлюємо, що, даруючи нам Сина та Духа, Отець уже дарував нам усе для спасіння. Молячись до «несказанного, незбагненного, невидимого і неосяжного» Бога, сповідуємо, що Бог безмежно перевищує все, що знаємо й можемо сказати про Нього та Його діла. Ми дякуємо Богові за сотворення: «Від небуття до буття нас привів», за спасіння: «Коли ми відпали, знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів і майбутнє Царство дарував», за цю службу, «яку з рук наших зволив прийняти», та за пізнання цього дару й можливість відповісти на нього. Приєднуючись до пісні серафимів: «Свят, свят, свят», оспівуємо Пресвяту Тройцю: «Святий єси і пресвятий, Ти, і єдинородний твій Син, і Дух твій Святий і велична слава Твоя».

538   Господь Бог сотворив світ у часі, в якому чергуються світло і темрява, день і ніч, пори року: «Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі, й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років» (Бут. 1, 14). Чергування ночі і дня в розповіді про сотворення світу є знаком творчої дії Бога, який привів усе з небуття до буття. Тому для спомину цієї дії богослужіння добового кола розпочинається з вечора. «І був вечір і був ранок…» (Бут. 1, 5нн).

539   День, згідно зі Святим Письмом, – це період життя. Господь Бог сотворив світло, відокремивши його від темряви. Цей зміст вкладено в розуміння добового кола: піднесення творіння з темряви небуття до світла буття, а відтак – від світла видимого до світла невидимого. Ось чому біблійний день – як символ наближення світу до Бога і входження Бога у світ – є водночас днем літургійним.

813 Молитва благодарення випливає з усвідомлення людиною того, що все те, ким вона є і що вона має, є даром Божим. Лише стоячи перед обличчям Творця в молитві, ми можемо збагнути, що це Він «від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, …знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо не привів, і майбутнє Царство... дарував^[1]». Відповіддю людини на такі безмежні Божі дари є вдячний оклик її серця до свого Творця і Спасителя за Його діло сотворення і спасіння. «Я буду дякувати Тобі, о Господи, мій Боже, всім моїм серцем і прославлятиму ім’я Твоє навіки, бо милість Твоя велика надо мною і Ти вирятував мою душу з найглибшого Шеолу» (Пс. 86, 12-13).

^[1] Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, анафора.

901   Християнин, який у таїнстві Хрещення сподобився божественного життя, уже тут, на землі, живе життям вічним. Для віруючої людини смерть є наслідком гріха наших прародичів, але раз і назавжди переможена смертю і воскресінням Ісуса Христа, Який «тим, що в гробах, життя дарував». Смерть для християнина не є глухим кутом, відходом у небуття чи кінцем існування людської особи. Смерть, як і життя, має сенс, який відкриваємо у світлі Христової Пасхи. Смерть – це перехід до нового життя, від землі до небес.