53  Святий апостол Павло навчає, що наша віра в Бога та Його Об’явлення народжується як відповідь на почуте Слово (див. Рм. 10, 17). Тому Церква від початків, як читаємо в Діяннях апостолів, звіщала воскрес-лого Христа (грецькою керигма) і навчала віри (грецькою катехиза) (див. Ді. 2, 14-41). Керигма – це звіщання пасхальної події смерті та воскресіння Христа, виявлене у свідченні життя християнської спільноти. Керигма поєднується із закликом увірувати в Ісуса Христа. Віра ж веде до навернення, прийняття Хрещення та готовності йти за Христом: «Так вірую і не посоромлюсь, і перед народами віру цю ісповідую, і за ісповідання своє і душу свою покладу^[1]».

^[1] Іларіон, митрополит Київський, Ісповідання віри.

141 Бог усе створив «добрим» (пор. Бут. 1, 31). За свідченням Святого Письма, зло з’являється пізніше – через відкинення добра. Зло не виникає як нова дійсність, «не існує злa за природою, і ніхто не є злим від природи, оскільки Бог не є творцем зла^[1]». Зло є обмеженням і спотворенням уже існуючого: «Зло має своє існування в небутті^[2]». Гріх позбавляє людину життя – Бога. Зло виникає з гріха особи: «Звідки ж приходить зло? Поспитайте в самих себе! Хіба воно не є очевидним наслідком вашої сваволі та вашого вибору? Безперечно так, і ніхто не може твердити протилежного^[3]». Внаслідок гріхопадіння у світ входить зло, яке Бог допускає задля покаяння і навернення людини: «Звідси походять недуги в містах і країнах, посухи, неврожай, винищення міст, землетруси, повені, розгроми військ^[4]…».

^[1] Діадох Фотікійський, Сто глав про духовну досконалість, 3.

^[2] Григорій Ніський, Про душу і воскресіння. Розмова з сестрою Макриною.

^[3] Йоан Золотоустий, Коментар на святого євангелиста Матея. Гомілія 59, 2.

^[4] Василій Великий, Гомілія про те, що Бог не є творцем зла, 5.

415   У Хрещенні людина отримує відпущення всіх гріхів: де збільшився гріх, там переважила благодать (пор. Рм. 5, 20). Поєднавшись із Христом і ставши храмом Святого Духа, християнин дією Божої благодаті звільняється від рабства гріха й смерті та стає спроможним зростати до Божої подоби. Боже синівство і спроможність до богоуподібнення через Сина у Святому Дусі даровано людині раз і назавжди. Тому це таїнство можна прийняти тільки раз у житті. Однак і після Хрещення людина, воля якої ще не утверджена в добрі, схильна грішити. Тому для покаяння, навернення, очищення від гріхів та утвердження в чеснотах людина приступає до таїнства Покаяння.

459   Якщо людина, прийшовши до Сповіді, не бажає покаятися, відмовляється виправити заподіяну гріхом шкоду, то вона стає через це неспроможною прийняти прощення гріхів. Щоб допомогти людині усвідомити її нерозкаяність і спонукати її до правдивого навернення, священик тоді відмовляє їй у розрішенні. Хто в Сповіді свідомо приховує гріхи, той залишається незціленим і чинить гріх святотатства. Якщо людина в такому стані приступає до Святого Причастя, то зневажає Господа Бога і чинить великий гріх.

598   Завдяки освяченню ікона стає місцем присутності в образі самого Зображуваного. Оскільки ікона являє присутність живої особи Христа, Богородиці чи святого, кожна ікона є благодатною. Ця благодатність, за даром Божим, може бути виявлена в чудах – такі ікони називаємо чудотворними. Знаками чудотворності ікон є зцілення хворих, навернення грішників, захист від нашестя ворогів, стихійних лих, а також самооновлення, мироточення, сльозоточення, кровоточення самих ікон. Чуда творить не сама ікона, а Господь Бог через неї, даруючи благодать усім, хто з вірою до неї приступає.

665   Духовна література, до якої належать Житія Святих, твори Отців Церкви та аскетичні твори, сприяє становленню й розвитку особистості в благодаті Святого Духа. Читаючи духовну літературу (наприклад, Києво-Печерський Патерик чи «Сповідь» святого Августина), можна пізнати досвід покаяння і навернення. У процесі духовного зростання людина простуватиме непростим шляхом аскези – подолання гріховних звичок і спокус, боротьби з пристрастями. Цей шлях людини описували духовні подвижники (наприклад, преподобний Йоан Ліствичник у «Ліствиці духовній»).

780 Христос, Добрий Пастир, Який прийшов знайти «загублених овець», закликає усіх до покаяння: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Без покаяння не може бути ні спасіння, ані нового життя. Христос у притчі про блудного сина розкриває суть покаяння як повернення до Отця і прийняття дару Його прощення. У покаянні пізнаємо Бога як люблячого й милосердного Отця. Він приймає розкаяних грішників і радіє з їхнього навернення, «бо Він Благий і Чоловіколюбець^[1]».

^[1] Відпуст на богослужіннях.

782 Покаяння становить основу християнської духовності, оскільки визначає весь рух до Бога, започаткований Ним і підтримуваний Його благодаттю. Початком цього руху є фундаментальна внутрішня зміна (навернення), яка приносить нове бачення себе самого, інших людей, Господа Бога. Метою цього руху є визволення від гріхів і повернення до повноти життя в Богові. У Неділю митаря і фарисея на Утрені співаємо: «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче, – молиться зранку дух мій у святім Твоїм храмі, бо вся моя тілесна храмина осквернена; але Ти, Щедрий, очисти мене Своєю ласкавою милістю^[1]».

^[1] Постова тріодь, Неділя митаря і фарисея, утреня, покаянна стихира після 50-го псалма.

816   Молитва покаяння – це не лише вияв жалю за провини, а й прибігання особи, що кається, до свого Творця: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 42, 2). Покаяння людини проходить трьома етапами: 1) навернення – відвернення від гріха та повернення до життя в Богові; 2) очищення – уздоровлення від пристрастей та очищення від наслідків гріха; 3) єднання з Богом у спогляданні. Кожній з цих частин властиві відповідні за формою, змістом і глибиною покаянні молитви.

818   Найкращим і найповнішим взірцем покаянної молитви є Великий канон преподобного Андрея Критського. Це старовинна школа як спільнотної літургійної, так і особистої покаянної молитви. Ця молитва містить у собі покаянні роздуми над текстами Святого Письма, морально-аскетичні повчання та заклики, відображає глибоке зворушення і досвід каяття. Канон має особливий розспів і супроводжується покаянними жестами – великими поклонами (метаніями). Таким чином у динаміку покаянної молитви залучена вся людина – з її інтелектом, волею, почуттями і тілом. Плодом такої покаянної молитви є здатність прийняти благодать навернення, очищення та єднання з Богом – внутрішнє переображення особи, що молиться.

961   У християнському розумінні кара за злочин не є помстою злочинцеві з боку суспільства, а створює підставу для навернення злочинця, його поєднання з Богом та повернення у суспільство. Тому застосовані суспільством кари не мають закривати покараному перспектив подальшої інтеграції в суспільне життя.