38     Бог у Своєму Провидінні передбачив передання Свого Об’явлення теж і на письмі. Це давало змогу зберігати Об’явлення непорушним і передавати його з покоління в покоління впродовж історії людства. Слово Боже було записане натхненними Богом людьми в Біблії (з грецької – книги), яку називаємо «Святе Письмо». «Все Писання – натхненне Богом і корисне» (2 Тм. 3, 16). Святе Письмо є Словом Божим, зверненим до кожної людини, і тому воно актуальне в кожний час і в кожному місці. Святе Письмо – це зібрання книг, написаних під натхненням Святого Духа святими людьми, які Христова Церква отримала й береже як Слово Боже. Ці книги становлять канон Святого Письма, який Церква визначила у світлі Апостольського Передання. Цей канон охоплює 47 книг Старого Завіту і 27 – Нового.

281 Народ Божий Старого Завіту дістає в Новому Завіті грецьку назву екклесія – «зібрання». Церква виявляє себе в зібранні Божественної Літургії – прообразі майбутнього зібрання всіх народів, яке звершить Ісус Христос у Своєму славному зновупришесті (див. Мт. 25, 31н). Місцем літургійного зібрання Церкви є храм. Церква-храм стає об’єднуючим, зосереджуючим, громадотворчим фактором родового, племінного, соціального наближення, пізнання, співдії^[1].

^[1] Див. Митрополит Андрей, Пастирський лист до вірних Львівської та Кам’янецької єпархій О Церкві (14/27 січня 1901).

290 Церква виявляє, що вона є соборна (грецькою – католицька), коли збирає навколо євхаристійної Трапези спільноту вірних. Зібрана спільнота Церкви творить Євхаристію, а Євхаристія творить Церкву в сопричасті вірних із Христом і між собою: «Чим стають ті, що причащаються? Одним Тілом Христовим. Як хліб постає з багатьох зерен і стає одним, так і ми єднаємося один з одним і з Христом^[1]». Очолює євхаристійне зібрання єпископ – «намісник Христа^[2]». Він є «предстоятелем», оскільки «стоїть перед» Богом, очолює літургійне зібрання і водночас є «образом Бога» для спільноти^[3]. Його «першість» у спільноті, зібраній на Євхаристійну аґапе – «трапезу любові», є «першістю в любові». Позаяк єпископ очолює Євхаристію, звершувану в конкретній місцевій спільноті, він очолює місцеву Церкву (єпархію): «Нехай ніхто без волі єпископа нічого не чинить з того, що стосується Церкви^[4]». Єпископ є главою єпархії, як Христос є Главою Церкви. Титул єпископа вказує на місто єпископського престолу, яке є місцем звершення ним Євхаристії.

^[1] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 24, 2.

^[2] ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumen gentium [«Світло народів»], 27.

^[3] Пор. Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 2 – 9, 1.

^[4] Ігнатій Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 1.

327   Друга частина Катехизму розкриває богослужбове життя Церкви – молитовне зібрання Церкви у Христі силою Святого Духа для прослави й благодарення Отця. Це зібрання є спілкуванням Бога зі своїм народом, у якому Господь далі промовляє й продовжує спасенні діла для своїх людей, а також відповіддю Церкви на всі діла й слова Господні, явлені в історії спасіння, які вона вірою пізнала й прийняла.

348   Зодягнений у богослужбові ризи священик приступає до здійснення Проскомидії. Проскомидія (із грецької приношення або предложення) вводить спільноту вірних у Божественну Літургію. Свою назву Проскомидія бере від давнього звичаю вірних приносити на Службу різні дари. Хліб і вино вживали для Євхаристії, а інші дари призначалися для потреб нужденних та священнослужителів. Так євхаристійне зібрання вірних мало й суспільне значення взаємного обміну дарами (див. Ді. 3-4). Саме тому Вечеря Господня називалася Вечерею любові (грецькою аґапе) (див. 1 Кр. 11).

357   Літургію Слова приймаємо не як спогад про Христове проповідування, а як живе Слово, яке Христос і надалі звіщає і яке ми не лише читаємо, а й приймаємо як поживу (див. Лк. 24, 13-34). Він через проголошене й проповідуване слово під час літургійного зібрання Сам звертається до всієї церковної спільноти й до кожного зосібна.

370 У молитвах вірних на початку Літургії Євхаристії священик коротко висловлює зміст євхаристійного зібрання: «Стати перед святим Твоїм жертовником [...], приносити Тобі моління й мольби і жертви безкровні за всіх людей Твоїх [...], і неосудно причаститися святих Твоїх таїн, і небесного Твого царства сподобитися^[1]».

^[1] Пор. Служебник, Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого, молитви вірних перша і друга.

491 Священиче служіння в Церкві має ієрархічну структуру, суть якої найповніше виражена у звершенні Євхаристії. На євхаристійному зібранні єпископ як наступник апостолів є предстоятелем, пресвітери священнодіють з єпископом, а диякони допомагають єпископові і пресвітерам. Святий Ігнатій Антіохійський наголошує на важливості ієрархічного служіння в Церкві: «Будьте пильні, щоб все чинити в гармонії з Богом, з єпископом, що предсідає на місці Бога, із пресвітерами на місці собору апостолів та з дияконами, які дуже дорогі мені, яким довірене служіння Ісуса Христа^[1]». «Без них [єпископів, пресвітерів і дияконів] не можна говорити про Церкву^[2]».

^[1] Ігнатій Антіохійський, Послання до Магнезіян, 6, 1.

^[2] Ігнатій Антіохійський, Послання до Тралійців, 3, 1.

504   Церква освячує місця зібрання і проживання своїх вірних (храми, каплиці, помешкання), а також місця їхнього упокоєння (цвинтарі). У самих храмах усю церковну утвар (ікони, предмети богослужбового культу, престол, хрести, церковні дзвони) обов’язково освячують. Завдяки освяченню «життя будучого віку» являється нам у цьому віці й відкриває, що «цей вік» має майбутнє. Освячений Церквою, світ людей і природи стає знаком нового світу, переображеного благодаттю.

582   Спочатку християни збиралися на молитву й ламання хліба по домах, а в часи переслідувань – на місцях поховань мучеників, де згодом почали споруджувати храмові будівлі. На відміну від поганських храмів, де не було місця для людей, християнські храми будували як місце зібрання спільноти: спільнота, яка є «храмом Бога живого», освячує будівлю, а не будівля спільноту.

583   Українська назва «храм» походить від слова «хороми», що вказує на велич і красу «дому Божого». Християнський храм називаємо також «церквою», від грецького киріаке, що означає «Господня», присвячена Богові будівля. Назва храму «собор» вказує на зібрання церковної спільноти на чолі з єпископом.