222 У стихирах Квітної неділі оспівуємо єрусалимських дітей, які вітають Христа як Царя, хоча фарисеї і книжники його не приймають: «Роде лукавий і перелюбний, що своєму женихові не дотримав вірності! […]. Ти не прийняв пророків, що Сина звістили. Тож посоромся своїх дітей, які кличуть: осанна Синові Давида, благословенний, Хто йде в ім’я Господнє^[1]». Подібно до того, як люди вітали Христа галузками з дерев, християни зустрічають вхід Господній на добровільні страсті «галузками чеснот^[2]». Тих, хто не здобув чеснот і відкинув Христа, порівнюють із неплідною смоківницею: «Жезл Арона колись зацвів, а неплідне і всохле злочинне зборище перетворилося в неплідну смоківницю^[3]».

^[1] Квітна тріодь, Великий понеділок, Вечірня, стихира на стиховні.

^[2] Пор. Постова тріодь, Шостий тиждень посту, понеділок, утреня, сідальний перший і другий.

^[3] Квітна тріодь, Великий понеділок, повечір’я, канон, пісня 9.

580   У добу ізраїльських царів скинію Завіту було замінено будівлею храму. Храм, що його спорудив цар Соломон у Єрусалимі на горі Сіон, мав три частини: притвор, «святе» і «святеє святих». У «святому святих» містилася головна святиня вибраного народу з часів виходу з Єгипту і Синайського союзу – ковчег Завіту зі скрижалями, посудиною з манною та розквітлим жезлом Арона (пор. Євр. 9, 4). Храм, у якому за законом Мойсея приносили жертви Богові, був видимим знаком перебування Бога зі Своїм народом.

638   До відзнак єпископа належать жезл, панагія та мантія. Жезл, або посох, є знаком пастирського служіння, яке полягає у проводі й захисті пастви. Енколпій (з грецької – нагрудник) або Панагія (з грецької всесвята) – це кругла ікона Спасителя або Богородиці, яку єпископ носить на грудях на знак ревного і прилюдного сповідування віри. Архиєрейську мантію (або накидку), на яку нашито скрижалі – образи Старого і Нового Завітів – та кольорові стрічки – символи посвяти Богові та місії навчати, освячувати і провадити Божий люд, єпископ носить на знак всецілої посвяти Богові та жертовного служіння Церкві.