557 Цим «Днем Господнім» стали смерть і воскресіння Христа. Він, довершуючи Старий Завіт, зволив померти на хресті шостого дня тижня (у п’ятницю). Сьомого дня, у суботу, Господь у гробі відпочив «від усього свого діла» (Бут. 2, 2). Про це у Велику суботу Церква співає так: «Що за відпочинок сьогодні? Це споконвічний Цар, що стражданням довершив спасіння, відпочиває в гробі й нам подає новий відпочинок^[1]». Після суботнього «спочинку», «першого дня тижня» (пор. Мр. 16, 1-2), тобто в неділю, воскреслий Господь возсіяв із гробу. Для християн цей перший день став справжнім «Днем Господнім», надзвичайним і спасительним. «Так день, котрий був першим, буде і восьмим, щоб перше життя не було більше відібране, а стало вічним^[2]». Церква святкує День Господнього воскресіння літургійним «ламанням хліба», тобто Євхаристією, причащаючи вірних до вічного життя.

^[1] Квітна тріодь, Велика субота, Утреня, стихира на хвалитних.

^[2] Августин Іпонський, Лист 55: Відповіді на питання Януарія, 9, 17.

558 Вже з перших століть Церква вшановувала суботу як святий «сьомий день» відпочинку та спілкування з Господом, а неділя стала «восьмим днем» – днем святкування Христового воскресіння. Ще й досі в Церквах візантійської традиції субота і неділя завжди є днями євхаристійними, навіть у час Великого посту. «Справді, як зможеш ти подивитися в обличчя неділі, якщо не поважаєш суботи? Чи відомо тобі, що ці двоє – сестри і скривдити одну означає зневажити іншу^[1]?».

^[1] Григорій Ніський, Про покуту.

983 Відпочинок відповідає волі самого Бога, про що свідчить опис сотворення з книги Буття (див. Бут. 2, 2-3; Вих. 20, 8-11). Відпочинок – це справа «свята», бо він дозволяє людині, яка часом надмірно поглинена земними справами, наново усвідомити, що все є творінням Божим. Людина, наділена Богом величною владою над створінням, могла б забути, що саме Бог є Творцем. Ось чому для християн відпочинок є святкуванням «дня Господнього». Неділя є також днем людським – днем спочинку людини, радості та братньої солідарності з ближніми, днем діл милосердя та апостоляту^[1].

^[1] Пор. Іван Павло ІІ, Апостольське послання Dies Domini [«День Господній»] (31 травня 1998), 7, а також 64-73.

984 Християни зобов’язані так упорядкувати свій відпочинок у неділі і свята, щоб мати можливість брати участь у Божественній Літургії, утримуючись від праці та занять, несумісних із освяченням Господнього Дня^[1]. Відпочинок, щоб не стати пустою бездіяльністю, що викликає почуття нудьги, має бути джерелом духовного збагачення та відновлення духовних і фізичних сил. Відпочинок має служити зростанню особистої свободи та сприяти братерській спільноті. Християнський відпочинок стверджує пріоритет людської особи щодо вимог соціального й економічного життя.

^[1] Іван Павло ІІ, Апостольське послання Dies Domini [«День Господній»] (31 травня 1998), 65-67.

985   У неділю і свята не можна виконувати важкої фізичної праці і змушувати інших до неї, а також займатися будь-якою діяльністю з метою заробітку. Далекими від християнського відпочинку є і такі форми розваг, які забирають час, призначений для прослави Бога та діл милосердя.