197 Від хрещення Ісуса Христа в Йордані починається прилюдне служіння Спасителя (див. Мт. 3; Мр. 1). Йоан Хреститель вказує на Христа в Йордані як на «агнця Божого, який гріх світу забирає» (Йо. 1, 29). Під час хрещення Ісуса являється Пресвята Тройця: «Троїчне з’явилось поклоніння: голос Отця свідчив про Тебе, називаючи Тебе улюбленим Сином, Дух же у вигляді голуба потверджував ці слова^[1]». «Голос Отця» – це голос Отця Небесного, а «Дух у вигляді голуба» – це Святий Дух, який сходить на Христа, являючи Його Сином Божим. Тому церковна традиція називає Хрещення Ісуса Христа Богоявленням.

^[1] Мінея, Святе Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа (6/19 січня), тропар празника.

198          Богоявлення над Йорданом літургійно пов’язане з Різдвом. Святкуючи ці обидві події, церковна традиція наголошує, що і воплочення, і хрещення Господнє є богоявленням (грецькою – теофанія). Згідно з текстом Великого Йорданського водосвяття, «у попереднім празнику ми бачили Тебе младенцем, а в теперішнім совершенним Тебе бачимо, явленого нашого Бога». У Різдві Бог-Слово «народився», а тепер «явився плоттю родові людському»; у Різдві «Сонце правди» зійшло, а тепер – «засяяло». Літургійна традиція Церкви називає свято Богоявлення також і Просвіченням. Стихири празника Богоявлення висвітлюють зв’язок між Різдвом і Йорданом: те, що звіщав ангел, звіщає тепер людям Хреститель; пролитою кров’ю немовлят став бездітним Вифлеєм – через освячені води хрещення став багатодітним Йордан; те, що зірка звістила у Вифлеємі мудрецям, тепер Сам Отець об’являє світові.

393   У нашій Церкві є три чини Божественної Літургії: святителів Йоана Золотоустого, Василія Великого та Передшеосвячених Дарів. Звичайно служимо Літургію святого Йоана Золотоустого. Літургію святого Василія Великого служимо десять разів у році, а саме: у всі неділі Великого посту, у Великі четвер і суботу, у навечір’я Різдва й Богоявлення, на свято святого Василія Великого. Під час святої Чотиридесятниці Церква від понеділка до п’ятниці на знак очікування Пасхи Христової і славного зновупришестя не звершує євхаристійного жертвоприношення, тобто Літургії святих Отців Йоана Золотоустого або Василія Великого.

509   Церква благословляє свічки на свято Стрітення Господнього, щоб нагадати про Христа як «світло на одкровення народам»; галузки на Вербну неділю, щоб прикраситися «галузками чеснот» і ними зустрічати прихід Христа. Церква вчить любити Боже творіння, коли освячує воду на Богоявлення (Йордан) та за інших нагод, коли заквітчує домівки на «Зелені свята», прикрашає Божі храми найкращими витворами церковного мистецтва. Усе це робиться для того, щоб кожна людина розуміла, що Божим благословенням є кожна хвилина її життя, подарована Богом для освячення і спасіння цього життя.

531   Напередодні Водохреща до колядок долучається співання щедрівок. Богоявлення на Йордані стало щедрим джерелом християнського життя, з якого випливають усі блага: щастя, здоров’я, многоліття тощо. Саме такі побажання містяться у співаних щедрівках та віншуваннях.

544   Основними частинами Утрені є шестипсалміє, читання Євангелія, канон, хвалитні псалми та славослов’я. Шестипсалміє, яким починається Утреня, відображає чування вірних в очікуванні переможного приходу світла Христового. В історії спасіння «ранком», чи «утренею», стало богоявлення – прихід «світла у темряву». Воно почалося ще у Вифлеємі, тому на початку Утрені співаємо різдвяну ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, а на землі мир». Боже Світло возсіяло над Йорданом, що знаменуємо співом: «Бог Господь і явився нам, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Перемогою світла над темрявою стало Христове воскресіння. Радість цієї перемоги чудово передано в піснеспіві «Ангельський собор» Воскресної (недільної) утрені: мироносиці, котрі ще на світанку поспішали до Господнього гробу, побачили ангела, що звіщав воскресіння Христа – «Світла великого».

548 Повечір’я – це богослужіння, яке відправляють після Вечірні перед нічним відпочинком. Велике повечір’я служать у Великий піст та на празники Різдва, Богоявлення і Благовіщення; в інші дні служать Мале повечір’я. Повечір’я містить у собі благодарення Господа за прожитий день, звершені справи та прохання про прощення гріхів, спокійну ніч і мирний сон. «Надзвичайно корисно, – навчає святий Василій Великий, – замислюватися над минулими прогріхами, щоб остерігатися їх у майбутньому. Тому-то й сказано: За те, що кажете у серцях своїх, на ложах своїх, – покайтеся (Пс. 4, 5^[1])».

^[1] Василій Великий, Обширні правила, 37, 4.

574   Інші церковні свята – Господські, Богородичні та святих – завжди випадають на одне й те ж саме число й тому отримали назву нерухомих (слов’янською неподвижних) свят. Серед Господських свят головними є Різдво Христове (25 грудня/7 січня) і Богоявлення (6/19 січня). Їхнє значення – у явленні Світла-Христа, який перемагає темряву гріха. На другий день цих свят Церква святкує пам’ять осіб – учасників спасительних подій Різдва і Хрещення в Йордані: Собор Пресвятої Богородиці і Собор Йоана Хрестителя. З Різдвом Христовим пов’язане також свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (25 березня/7 квітня, тобто за дев’ять місяців до Різдва).

605   Поруч із дияконськими дверима з двох боків іконостаса поміщено ще дві ікони. З південного (правого) боку знаходиться храмова ікона, а з північного (лівого) боку за звичаєм – ікона святого чудотворця Миколая Мирлікійського. Перший ряд іконостаса, де розміщені Царські двері, дияконські двері та найголовніші ікони, звичайно називається «намісним». Другий ряд, «празничний», представляє ікони дванадцяти Господських та Богородичних свят. Однак іноді в цьому ряді може бути і більше ікон. Послідовність їхнього розміщення в цьому ряді буває різна: іноді – за порядком церковного календаря; іноді з північного боку поміщають ікони Богородичних празників, а з південного – ікони Господських празників. Ці ікони зображають не просто події з минулого, а головні віхи історії спасіння: через празники церковного року спільнота наново переживає їх, приймаючи особливу благодать Різдва, Богоявлення та інших свят.