142   Зло як відкинення Бога стосується і невидимого ангельського світу: «Бог не пощадив ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд» (2 Пт. 2, 4). Ангелів, які протиставилися Богові, називаємо «дияволом», «бісами» або «злими духами», «впалими ангелами». «Диявол […] душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йо. 8, 44).

318 Церква визнає святими й тих вірних, котрі обрали шлях аскетичного подвигу. Їх називають «преподобними», бо у своєму подвижницькому житті вони осягнули дар богоподібності, пройшли шлях від «образу» до «подоби» Божої: «Преподобно поживши, преподобні отці перемогли бісів і, згасивши муки пристрастей, гідно спокусливі розпалення перетерпіли^[1]».

^[1] Октоїх, глас 6, субота, вечірня, стихира на «Господи, взиваю я».

616 Як Христове тіло сяяло в переображенні, а Його одежа була джерелом зцілення для кровоточивої (див. Мт. 17, 2; 9, 20), як Петрова тінь і Павлова хустинка могли зцілювати (див. Ді. 5, 15; 19, 12), так і тіла святих після їхньої смерті й навіть предмети, що були в них у вжитку, можуть передавати благодать зцілення, утверджувати у вірі й скріплювати в подвигах тих, хто з вірою їх почитає. «Бог поділився з нами мучениками. Сам узяв їхні душі, а тіла залишив нам, щоб їхні святі кості постійно нагадували нам про їхні чесноти^[1]». «Мощі святих мучеників відганяють злих демонів, біси трясуться не тільки перед Розп’ятим, а й перед мощами тих, що за Нього віддали життя^[2]».

^[1] Йоан Золотоустий, Похвала мученикові Юліянові, 4.

^[2] Йоан Золотоустий, Похвала святому апостолу Павлові, Гомілія 4.

771   Святі Отці називали нудьгу (грецькою акедія) виснаженням та втомою душі. У смутку людина недооцінює могутності Господа, а в нудьзі – Його милосердя. Смуток змушує людину покладатися лише на власні сили, тимчасом, як нудьга взагалі позбавляє надії. Святі Отці називали нудьгу «бісом полуденним» (пор. Пс 90, 6), який гасить наснагу до духовного розвитку людини. Нудьга породжує відчуття спустошення, відрази, порожнечі життя, зневіри у власному спасінні; нудьга призводить до психічного та фізичного виснаження людини. Людина піддається лінивству, стає знеохоченою та нездатною до духовної боротьби.