101 Бог – у Своїй любові до людства – вийшов із неприступного світла Свого внутрішнього божественного життя та об’явив Себе в сотвореному Ним світі: «Днесь незаходиме сонце засяяло, і світ осяюється Господнім світлом^[1]». Основою світу є «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа» (пор. 2 Кр. 13, 13^[2]). Святий Василій Великий навчає про участь трьох Осіб Пресвятої Тройці у сотворенні світу: «Первісна причина створеного – Отець, причина творяча – Син, і причина звершуюча – Святий Дух^[3]». Цей сотворений у любові світ стає «храмом» – місцем і середовищем спілкування Бога з людиною. Перебування Бога в світі як у храмі є прообразом входження Божого Сина в людське тіло – воплочення (див. Євр. 10, 5).

102   Воплочення Божого Сина розкриває сенс сотвореного світу. У визначений момент історії Син Божий сходить у творіння, щоб піднести творіння до Бога: це звершується дією Святого Духа. У «шести днях» творення Святий Дух готує середовище для людини (див. Бут. 1), у Старому Завіті підготовляє людину до зустрічі з Воплоченим Сином Божим, аби через Ісуса Христа привести все творіння до Отця, «щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15, 28).

103 Святе Письмо розпочинає оповідь про сотворення світу словами: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1, 1). Бог був, є і залишається «на початку» всього сотвореного й того, що повсякчас виникає. Про Бога як Начало усього пише євангелист Йоан: «Я – Альфа і Омега, початок і кінець, – говорить Господь Бог, Хто єсть і Хто був і Хто приходить, Вседержитель» (Од. 1, 8). За словами святого Іринея Ліонського, усе вийшло з рук Божих Словом і Святим Духом^[1].

^[1] Пор. Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 20, 1.3-4 ; V, 1, 3.

104   Бог здійснює свій задум про сотворення світу через Своє Слово: «Нехай буде світло […]. Нехай посеред вод буде твердь» (Бут. 1, 3.6). Це творче Слово об’являється у Святому Письмі як Син Божий, роджений від Отця: «Він – образ невидимого Бога, первородний усього створіння [...]. Він раніш усього, і все існує в Ньому» (Кл. 1, 15-17).

105   Бог творив вільно, ніщо не обмежувало Його творчої свободи. Божа творчість є сотворенням, тобто виведенням буття з небуття. Бог покликає до буття те, чого не було і що необов’язково мало бути, тобто не постало з необхідності. Святе Письмо не розповідає про те, як виник світ, а натомість мовить про те, Хто (Отець), через Кого (Слово-Сина) і в Кому (Святому Дусі) покликав цей світ до існування.

106 Бог є Творець. Це значить, що Він не тільки сотворив світ, а й завжди присутній у творінні і творить постійно. Тому творіння є знаком і виявом Божої творчої любові. Воно покликане в особі людини відповісти любов’ю на любов і прагнути Бога так, як Бог прагне її: «Бог бажає, щоб Його бажали, і любить, щоб Його любили^[1]».

^[1] Максим Ісповідник, Книга про спірні питання.

107   Святе Письмо в розповіді про сотворення світу відкриває, як Бог оцінює сотворений Ним світ: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10 й інші). Бог, наче мистець, створивши шедевр, приглядається до сотвореного й любується ним. Отець споглядає світ і розпізнає в його обрисах лик Сина – первородного усякого створіння, Яким і для Якого все було створено (пор. Кл 1,15н). Лик Христа все виразніше проступає протягом історії – аж до воплочення Сина Божого та Його зновупришестя у славі. Творіння – це видима ікона невидимого Бога. Силою Святого Духа творіння переображається в ході історії в «нове творіння», первообраз якого явлений у прославленому тілі воскреслого Христа.

108 Споглядання, або глибший погляд на світ, до якого нас кличе Бог, вчить побачити довколишній світ не лише як «щось» матеріальне чи як корисне та приємне для нашого «я», але і як поле діяння особового Бога, Який інший від нас і від світу. Чудовим прикладом християнського бачення світу є слова молитви Чину Великого освячення води: «Тебе оспівує сонце, Тебе славить місяць, Тебе оточують зорі, Тебе слухає світло, перед Тобою тремтять безодні, для Тебе б’ють джерела. Ти розіп’яв небо, як намет, Ти утвердив єси землю на водах, Ти обгородив море піском, Ти для дихання розлив повітря^[1]…».

^[1] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва третя.

109 Споглядання світу у світлі особового Бога, який один є добрий (див. Лк. 18, 19), дає підставу стверджувати про добрість світу, матерії та всього творіння. «Добрим є світ і все, що у ньому виявляється мудрим і художнім^[1]». У Святому Письмі образом Божого задуму про світ є рай (див. Бут. 2). Здійснення цього задуму залежить від співпраці людини з Богом. Рай є Божим даром і водночас людським покликанням.

^[1] Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 1.

110   Світ, задуманий Богом як рай, – це дар Божий людині та середовище її спілкування з Богом, ближнім і природою. Тому людина не може по-споживацьки ставитися до світу, повного любові та уваги Дарувальника. Християнське сприйняття світу полягає в тому, щоб бачити його як дар Божий. Зростаючи у вірі, християнин у своєму розумінні підіймається від дарів до Особи Дарувальника. Ставлення до світу як дару Божого дозволяє уникнути двох крайнощів: применшення вартості світу (бо світ – Боже творіння) та його абсолютизації (бо світ не є Богом).

111   Бог-Творець сповнює творіння благодаттю Своєї присутності, водночас залишаючись неосяжним у Своєму єстві. Божа присутність у світі відкривається молитовному спогляданню, здатному бачити у світі Його божественний Первообраз – Христа.

112 Бог, за Своїм задумом, діє у світі, підтримує світ в існуванні і провадить його до звершення. Це Боже діяння називаємо Божим Промислом (Провидінням). Боже Провидіння полягає в благодатному «передбаченні» та «предвічній раді» Отця, і Сина, і Святого Духа^[1]; воно є волею Бога про світ і визначає звершення світу: «Ти Твоєю владою держиш створіння і Твоїм Промислом будуєш світ^[2]». Це значить, що й у світі, і в нашому житті нема випадковостей чи другорядностей. Віра дає змогу побачити діяння Божого Промислу в конкретних життєвих обставинах.

^[1] Пор. Йоан Дамаскин, Слово третє на захист святих ікон, 19.

^[2] Требник, Чин великого освячення води святих Богоявлень, молитва третя.