238   На суді синедріону Христос, відповідаючи на питання первосвященика Каяфи, чи Він «Син Благословенного» (Мр. 14, 61), наводить слова пророка Даниїла про прихід у славі Сина Людського: «І побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме на хмарах небесних» (Мр. 14, 62; пор. Дан. 7, 13). Після Вознесіння Христового ангели сповістили апостолам: «Оцей Ісус, Який від вас був узятий на небо, так само прийде, як ви Його бачили відходячого на небо» (Ді. 1, 11). Як у людській природі Він вознісся до божественної слави, так у тій же прославленій людській природі прийде судити.

239   У славному Пришесті (грецькою – парусія) Христа Суд над «живими і мертвими» стане благословенням для праведників. На Суді бо відкриється і стане явним усе таємне і приховане: «Нічого бо нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось» (Лк. 12, 2-3).

240 Славне друге Пришестя Христа несе зі собою також прославлення людини (див. Кл. 3, 4), яке є сповненням обожествлення, осягненням «повноти Христа» (Еф. 4, 13). Христос розпочав прославлення людини у Своєму Воскресінні, а відтак – в історії Церкви у свідченні святих: «Христос із мертвих устав, як начало померлих, первородний творіння, Творець всього, що існує, Він і нашу зотлілу природу обновив у Собі^[1]», а тоді у відповідь «як первістки єства вселенна приносить Насадителю творіння … богоносних мучеників^[2]».

^[1] Октоїх, глас 3, неділя, утреня, сідальний перший.

^[2] Пор. Часослов, Повсякденна служба, субота, кондак мученикам.

241   Воскреслий Христос заповів апостолам: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Христос завжди присутній у Своїй Церкві, зокрема у святих Таїнствах, у Слові Святого Письма, у літургійній спільноті, у подвижницькому житті святих і їхніх мощах та у святих іконах. Воскреслий Христос дарує нам благодать відродження і нового життя. Як навчає апостол Павло, у нас помирає «стара» й воскресає «нова» людина у Христі: «Хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день» (2 Кр. 4, 16). Зодягнувшись у Христа у Хрещенні (див. Рм. 6), людина зростає до «міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13), коли за апостолом Павлом може стверджувати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гл. 2, 20).

242 Силою воскресіння Христового смерть людини стає переходом (пасхою) до вічного життя: «Нема страху повернення в землю, з якої Бог вивів до висот нетління Своїм воскресінням^[1]». Запорукою подолання смерті і тління є Сам Христос: «Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує, – не вмре повіки» (Йо. 11, 25-26).

243 Воскреслий Христос, Який і далі перебуває в історії «по всі дні», поступово, через спільноту Церкви, наближає до Себе людей і все творіння. Звершенням цього зближення буде друге славне Пришестя Христа: Бог об’єднає все небесне і земне у Христі (пор. Еф. 1, 10). «Грядуче пришестя Христа відкривається постійно, переображуючи через чесноти гідних з тілесних у духовних. Воно і станеться наприкінці віку цього^[1]».

^[1] Максим Ісповідник, Розділи про богослов’я та ікономію воплочення Сина Божого, ІІ, 29.

244   Переображення сотвореного світу звершиться співдіянням Бога і людини. Тоді відкриється велич Божого задуму щодо творіння. Про цей переображений світ, «нове небо і землю нову» (Од. 21, 1), свідчить апостол Павло: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготовив Бог тим, що Його люблять» (1 Кр. 2, 9).

245 Воскресіння мертвих, як і сотворення, є виявом Божої творчої сили. У воскресінні Христос виведе людину з-під влади смертного тління. «Сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі; сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне […]. Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя» (1 Кр. 15, 42-44.53). Святий Григорій Ніський зазначає: «Бог Сам воскрешає з’єднану з Ним людину, спочатку відокремивши душу від тіла, потім з’єднавши їх знову, – і так стається загальне спасіння буття^[1]».

^[1] Григорій Ніський, Проти Аполінарія, 17.

246 У воскресінні мертвих «померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть […]. Вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Йо. 5, 25.29). «Мертві з гробів воскреснуть, всі будуть зрівняні і таємниці всіх стануть явними перед Тобою^[1]». Воскресіння померлих – це «відновлення в стан блаженний і божественний, вільний від будь-якої печалі^[2]».

^[1] Постова тріодь, Неділя м’ясопусна, утреня, стихира на хвалитних.

^[2] Григорій Ніський, Велике огласительне слово, 35.

247 Прославлення тіла християнина вже звершується у святому таїнстві Євхаристії, коли він єднається з прославленим Христом. «Євхаристія – лік безсмертя проти того, щоб помирати^[1]». Людина доростає до «тіла духовного» (пор. 1 Кр. 15,.44): «Наші тіла, які мають участь у Євхаристії, стають нетлінними, бо мають надію на воскресіння^[2]».

^[1] Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, ХХ, 2.

^[2] Іриней Ліонський, Проти єресей, IV, 18, 5.

248   Христос навчає: «Коли хтось Мої слова слухає, а їх не береже, Я його не суджу, бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто Мене відкидає і слів Моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке Я вирік, судитиме його дня останнього» (Йо. 12, 47-48). Суд Божий такий: «Світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла» (Йо. 3, 19). Цей суд розпочинається вже тепер, а мірилом його є віра в Христа: «Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Йо. 3, 18). Суд залежить від віри і діл любові: «Все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили […, або] не зробили» (Мт. 25, 40-45).

249   Суд Божий розпочався з воплочення Христа (див. Йо. 1, 9-13), а завершиться Його славним зновупришестям (див. Мт. 25, 31). Однак «про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець» (Мт. 24, 36). Цей суд буде страшним для всіх, що чинять беззаконня (пор. Мт. 7, 23), а для праведників – благословенним (див. Мт. 25, 34).

250 Якщо людина упокоїлася в Бозі, розкаявшись у своїх гріхах, але ще не здобула духовної зрілості – повноти життя у Христі, то вона входить у Царство Небесне «наче крізь вогонь» (1 Кр. 3, 15). Така людина після смерті потребує духовного лікування – очищення від усякої скверни, щоб оселитися у «місці світлому,… де немає болізні, ні печалі, ні зітхання^[1]». Такий стан «зцілення» усопших у Церкві названо чистилищем^[2]: «Всіляка добра і боголюбива душа, коли розв’яжеться від тіла, стає здатною відчувати й споглядати очікувані блага, а після очищення від того, що їй заважало, веселиться і радісно прямує до свого Владики^[3]». Ось чому Церква молиться за усопших: «Помагаймо їм і пам’ятаймо про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою їхнього батька, чому ми сумніваємося, що наші жертви за вмерлих приносять їм певну втіху? Не вагаймося допомагати тим, що відійшли, і жертвуймо за них наші молитви^[4]».

^[1] Див. Требник, Чин похорону, молитва єктенії за усопших.

^[2] Флорентійський Собор, Булла Радійте небеса (VI сесія: 6 липня 1439); Катехизм Католицької Церкви, 1030.

^[3] Григорій Богослов, Слово 7, 21.

^[4] Йоан Золотоустий, Гомілії на Перше послання до корінтян, 41, 5.

251 Людська нерозкаяність аж до смерті тягне за собою трагічну реальність пекла. Пекельний «вогонь» – це нездатність нерозкаяної людини прийняти Божу любов. «Слово Боже є світло, що просвічує уми вірних, але водночас і судний вогонь, що спалює тих, які… перебувають у нічній пітьмі цього життя^[1]». Пекло є не так покаранням Божим, як добровільно вибраним станом людини. У цьому стані «душа, коли опиниться […] поза гармонією, в якій її створив Бог […], буде відчувати розлад із собою в усіх своїх розумних порухах, буде каратися внаслідок цього розладу й відчуватиме відплату за свою непостійність і невпорядкованість^[2]».

^[1] Максим Ісповідник, Питання до Талассія, 39, 3.

^[2] Оріген, Про начала 10,5.

252   У Своєму славному Пришесті Христос переобразить увесь світ, який позбудеться тлінності й минущості. «Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є» (1 Йо. 3, 2). Переображений світ служитиме для того, щоб людина прославляла Бога. Святе Письмо називає цей переображений світ «небесним Єрусалимом», у якому «ночі не буде більше, і не матимуть потреби у світлі світильника і світлі сонця, бо Господь Бог освітлює їх, і царюватимуть на віки вічні» (Од. 22, 5).

253 В оновленому сотворенні людина «узрить» обличчя Господнє: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кр. 13, 12). Прославлений стан людини – це участь у житті Пресвятої Тройці разом із Пресвятою Богородицею, ангелами та всіма святими. Передання називає цей стан Небом. «Небо – це країна живих, де немає ночі, де немає сну – образу смерті; де немає ні їжі, ні пиття – підпори нашої немочі; де немає недуги, болів, ліків, судів, торгівлі, ремесла, грошей – початку лиха; де немає воєн, цього кореня ненависті, а є країна живих, що не вмерли через гріх, а живуть істинним життям у Христі Ісусі^[1]».

^[1] Василій Великий, Гомілія на Псалом 114 .

254 Син Божий передасть Отцеві Себе й усе сотворіння. «Якже все йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться Тому, що Йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кр. 15, 28). Святий Григорій Ніський, навчаючи про присутність Бога в усьому, зазначає: «У теперішньому житті є багато речей, потрібних для життя: час, повітря, місце, їжа і пиття, одяг, сонце, світила, – проте жодна з них не є Богом. А для блаженства, якого ми очікуємо, не потрібно жодної з цих речей; адже божественна природа буде для нас усім і замість усього, даруючи себе відповідно до кожної потреби того життя^[1]».

^[1] Григорій Ніський, Про душу і воскресіння. Розмова з сестрою Макриною.