Шукати в катехизмі

Катехизм УГКЦ онлайн

633 Священнослужителі звершують богослужіння в літургійних ризах, які символізують нове життя у Воскреслому Христі; пишністю і красою ризи виражають «благу красу[1]» грядучого Божого Царства. Символіку риз виражають молитви на їх зодягання.

 

[1] Требник, Чин освячення священичих риз.

634   Першою літургійною ризою диякона, священика та єпископа є стихар (з грецької сорочка). Це довгий одяг, що вдягається через голову і спадає аж до п’ят. Стихар – це «риза спасіння й одежа радості», яка нагадує про світлу хрещальну ризу. На стихар диякон одягає орар. Це довгий перев’яз, звішений через ліве плече, піднесенням якого диякон закликає вірних до молитви. Орар символізує ангельські крила: диякони, як і ангели – «служебні духи» (Євр. 1, 14), покликані до служіння літургійній спільноті.

635   Поверх стихаря священик накладає єпитрахиль (дослівно з грецької на шиї), що означає благодать, яку Господь через нього зливає на церковну спільноту, і «благе ярмо» священичого служіння. Без єпитрахиля священик не звершує жодного богослужіння. Поверх єпитрахиля священик підперізується поясом, який означає готовність священика звершувати своє служіння силою Божою. Надягання нарукавників символізує, що через руки священика діє Сам Господь.

636   Поверх усіх інших риз священик одягає фелон (з грецької плащ). Він символізує ту праведність і святість, якою Господь зодягає його, виділяючи з-поміж народу для священнослужіння.

637   Верхньою літургійною одежею єпископа є сакос (з грецької веретище), який символізує владу єпископа – слуги Христового – провадити народ Божий прикладом покаяння. Поверх сакоса єпископ носить омофор (з грецької наплічник) знак того, що єпископ як добрий пастир, за прикладом Христа, опікується довіреною йому духовною паствою та йде шукати загублених овець (див. Мт. 18, 12). Набедреник – плат матерії, що її єпископ носить при поясі з правого боку, – вказує на «меч духовний», яким є Боже Слово (пор. Еф. 6, 17), і символізує учительську владу єпископа. На голову єпископ зодягає мітру (з грецької пов’язка), яка є знаком духовної влади, дарованої єпископові Царем Небесним.

638   До відзнак єпископа належать жезл, панагія та мантія. Жезл, або посох, є знаком пастирського служіння, яке полягає у проводі й захисті пастви. Енколпій (з грецької – нагрудник) або Панагія (з грецької всесвята) – це кругла ікона Спасителя або Богородиці, яку єпископ носить на грудях на знак ревного і прилюдного сповідування віри. Архиєрейську мантію (або накидку), на яку нашито скрижалі – образи Старого і Нового Завітів – та кольорові стрічки – символи посвяти Богові та місії навчати, освячувати і провадити Божий люд, єпископ носить на знак всецілої посвяти Богові та жертовного служіння Церкві.

639   Літургійні ризи священнослужителів у нашій традиції є різних кольорів, відповідно до змісту богослужінь. Білі та золотисті вживають на Господські свята, блакитні – на Богородичні, зелені – на П’ятдесятницю, а червоно-пурпурові (або фіолетові) – на Великий піст і на заупокійних службах.

640 У храмі – святому місці молитви – зберігаються священні речі, потрібні для здійснення богослужінь, або храмова утвар. Коли заходимо до храму, то зауважуємо в ньому багато світильників. Це панікадила (з грецької велика кількість лампад), лампади перед іконами, «вічне світло» перед іконостасом, семисвічник у святилищі позаду престолу і свічки на тетраподі. Із запаленими свічками супроводжуємо літургійні процесії, читання Євангелія і причастя вірних. Двосвічником і трисвічником (грецькою дикирій і трикирій) благословляє єпископ. Використання світильників глибоко символічне: вони служать не тільки для освітлення храму, а й для того, щоб зобразити Христа – Світло несотворене, яке просвічує всіх[1].

 

[1] Пор. Служебник, Літургія Передшеосвячених Дарів, виголос після другого прокімена.

641   Важливе місце у храмі займає хрест. Ми бачимо його на престолі, на аналої чи тетраподі, на увінчанні іконостаса й у святилищі позаду престолу. Він також увінчує храми, каплиці, могили. Хрест є знаком Христової перемоги над гріхом і смертю, виявом Божої любові до нас. Тому почитаємо Животворящий Хрест поклонами та цілуванням.

642   У храмі є також хоругви (фани) з вишитими або намальованими на них іконами. Хоругви – це християнські знамена (прапори), і вони нагадують нам, що знаком святого хреста на хоругвах свого війська цісар Константин переміг супротивників. Тому й нині хоругви вживають для походів (процесій) і під час богослужінь на знак сповідування нашого Господа та Його перемоги над злом. Позаду престолу знаходяться рипіди – металеві віяльця із зображенням серафимів – на знак невидимої присутності ангельських сил біля престолу Господнього.

643   На Всенічній перед святами на тетраподі ставиться литійник з п’ятьма хлібинами на згадку про чудесне Христове помноження хлібів, а також із пшеницею, вином та олією в окремих посудинах. Священик благословляє ці дари, молячись, щоб Господь «завжди умножив їх у цьому місті і по всьому світі Божому». Під час Всенічні з нагоди свят священик помазує вірних освяченим єлеєм (мирує), а вірні цілують ікону празника та споживають хліб, политий вином.

644 Для здійснюваного під час богослужінь кадіння використовують кадильницю – посудину з розжареним вугіллям, на яке кладуть пахучий ладан. На знак почитання Бога, присутнього в храмі, священнослужитель обкаджує храм, ікони та вірних. Кадильний дим і приємний запах ладану означають благодать Святого Духа, яка сходить на вірних; цей дим символізує молитву Церкви, яка возноситься до Бога: «Нехай направиться молитва моя, як кадило, перед Тобою[1]». Під час кадіння вірні благоговійно схиляють голови перед таїнством присутності Святого Духа.

 

[1] Пс. 140,2; див. Служебник, Літургія Передшеосвячених Дарів, Великий прокімен після читань.

645   Для звершення Божественної Літургії використовується богослужбовий освячений посуд: дискос, чаша, звізда, копіє та ложечка. Дискос – це позолочена тарілка, на яку священик покладає приготованого на Проскомидії агнця та частиці. Чаша (потир) – це позолочена посудина для євхаристійного вина. З чаші на Літургії священик причащає вірних. Для вирізання з просфор агнця і частиць використовують копіє – ніж у формі списа, на згадку про проколений списом бік Христа. Після покладення агнця і частиць на дискос туди ставиться звізда – дві металеві дуги, скріплені між собою так, щоб їх хрестоподібно розкладати. Звізда символізує Вифлеємську зорю, яка привела мудреців до новонародженого Христа – Агнця Божого. Приготовлені дари покривають трьома покрівцями: одним покривають дискос, другим – чашу, а третім, більшим, званим воздух, покривають обох. Оскільки Літургія є спомином життя і смерті Господа нашого Ісуса Христа, покрівці символізують пелени Дитяти і плащаницю Розп’ятого.

646   Для причащання вірних використовують позолочену ложечку. Як у видінні пророка Ісаї ангел узяв кліщами вуглину й торканням до уст пророка очистив його (пор. Іс. 6), так ложечкою священик подає вірним пречисте Тіло і чесну Кров Христа на очищення від гріхів.

647   Антимінс – це лляний (або шовковий) плат із вшитими мощами та зображенням зняття Ісуса з хреста. Антимінс лежить на престолі, і на ньому освячуються Євхаристійні Дари. Його посвячує Предстоятель помісної Церкви у Великий четвер разом зі святим Миром і помазує тим же Миром. Власноручним підписом на антимінсі єпископ засвідчує, коли й для якого храму він освячений. Зверху на антимінс кладуть ілитон (з грецької – хустка), який символізує хустку-судар, що ним була обвита голова Спасителя у гробі.

648   Для звершення богослужінь Церква використовує різні богослужбові книги: Євангеліє, Апостол, Псалтир, Служебник, Часослов, Октоїх, Мінеї, Постову і Квітну тріоді, Ірмологіон, Требник і Типікон. Ці книги, які містять багатий скарб літургійної традиції, супроводжують християнську спільноту і кожного християнина в їхньому духовному зростанні і богопізнанні.

649   Насамперед використовуються книги, які містять окремі частини Святого Письма. Євангеліє – це богослужбова книга, яка містить у собі Євангелія від Матея, Марка, Луки та Йоана, поділені на зачала, тобто на розділи, які читають під час богослужінь протягом усього літургійного року. У книзі Апостол уміщено упорядковані читання з Діянь апостолів, послань святого апостола Павла та соборних послань святих апостолів Петра, Йоана, Якова і Юди. У книзі Псалтир зібрано 150 псалмів царя Давида, які поділено на 20 катизм (з грецької сидіння), тобто частин, які прочитують під час богослужінь протягом тижня, а також читають увесь над усопшим мирянином як вираження його молитви до Бога.

650   Тексти Божественної Літургії святого Йоана Золотоустого, святого Василія Великого та Літургії Передшеосвячених Дарів містяться в книзі Служебник (грецькою Літургікон). Служебник, у якому міститься архиєрейський чин Літургії з додатком тих молитов, обрядів і священнодійств, які звершує тільки архиєрей, називається Архиєратикон.

651   Книга Часослов призначена для освячення молитвою всіх пір доби й містить богослужіння добового кола: Вечірню, Повечір’я, Північну, Утреню, Часи й Обідницю. До незмінних частин богослужінь Часослова додаються змінні молитовні тексти (тропарі, стихири, канони тощо) тижневого, місячного й річного кіл: тижневі служби містяться в Октоїху (з грецької Восьмигласник), служби місячного кола (нерухомих свят) – у Мінеї (з грецької Місячна); у Постовій та Квітній тріодях (з грецької Трипіснець) містяться служби Великого посту, Страсного тижня, Пасхи й періоду П’ятдесятниці. Вказівки щодо звершення богослужінь і способів поєднання різних богослужбових кіл містяться в книзі уставу, яка називається Типікон.

652   Чини святих Таїнств, похорону, різних освячень та благословень, які називаються требами (з церковнослов’янської молитва-жертва), містяться у богослужбовій книзі під назвою Требник. Особливе місце серед богослужбових книг займає Ірмологіон – книга, що містить нотні записи наспівів ірмосів та інших текстів, які розспівуються в церковному богослужінні.

653   З ранніх часів християнства вірних скликали на богослужіння за допомогою різних звукових засобів. Спочатку це були била (дерев’яна дошка чи металева плита, по якій ударяли палицею чи молотком), а відтак дзвони. У наш час дзвони є невід’ємною частиною богослужбового життя: дзвонять перед богослужіннями, щоб скликати вірних, та під час «Достойно» на Божественній Літургії; дзвонами сповіщають про смерть і похорон когось із парафіян; дзвонами супроводжують обходи навколо храму. «Передзвін» лунає протягом трьох перших днів Пасхи: тоді бити в дзвони може кожний, хто бажає. Дзвони посвячують, надаючи їм імена святих, а тоді розміщують їх у дзвіниці. Ця дзвіниця може мати вигляд високої будівлі з куполом або ж ряду арок, встановлених над воротами церковної огорожі.