307   Київська Митрополія, народжена у святоволодимировому Хрещенні, була Церквою-дочкою Царгородської Церкви, а через неї перебувала у сопричасті з Римською та іншими помісними Церквами Вселенської Церкви. Попри втрату сопричастя між Римською і Царгородською Церквами, Київська Митрополія і далі перебувала в сопричасті з обома Церквами. 1596 року в акті Берестейської унії Київська Митрополія, вірна своїй прадавній традиції, підтвердила своє сопричастя з Римською Церквою. Тому УГКЦ є прямою спадкоємицею Київської Митрополії в сопричасті з Римською Церквою.

308 Християнські Церкви усвідомлюють, що сопричастя Церков є не «поглинанням і злиттям, а зустріччю у правді й любові^[1]». Ця зустріч веде до єдності у вірі і спільної участі у Святих Таїнствах. Досягненню саме такого сопричастя між розділеними Церквами, а також відновленню внутрішньої єдності Київської Митрополії і служить екуменічна діяльність нашої Церкви.

^[1] Іван Павло ІІ, Енцикліка Slavorum apostoli [«Апостоли слов’ян»], (2 червня 1985), 27.