355   Христос виходить на проповідь після хрещення в Йордані від Йоана, закликаючи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1, 15). Він проповідує Царство протягом трьох років і звершує його в Пасхальному таїнстві. На Тайній Вечері Христос дарував апостолам участь у Царстві – своєму божественному житті – через Слово та Євхаристію.

356   Таке поєднання Слова і Таїнства не випадкове. Як Богородиця спочатку прийняла до серця Слово і з’єдналася з Ним, так і ми приймаємо до серця Слово і виконуємо Його, коли єднаємося з Ним у таїнстві Причастя: «Мати моя й брати мої – це ті, що слухають Слово Боже і його виконують» (Лк. 8, 21; пор. Мт. 12, 50; Мр. 3, 35). Тому в Божественній Літургії Христос спочатку живить нас своїм Словом (Апостола, Євангелія і проповіді), а тоді Тілом і Кров’ю (Причастя).

357   Літургію Слова приймаємо не як спогад про Христове проповідування, а як живе Слово, яке Христос і надалі звіщає і яке ми не лише читаємо, а й приймаємо як поживу (див. Лк. 24, 13-34). Він через проголошене й проповідуване слово під час літургійного зібрання Сам звертається до всієї церковної спільноти й до кожного зосібна.

358   Як прилюдна діяльність Христова почалась проголошенням пришестя Царства Божого, так і Літургія починається звіщенням присутності Царства. Священик, навхрест знаменуючи Євангелієм святий престол, виголошує: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні», на що учасники Літургії відповідають: «Амінь» (з єврейської – Нехай так буде), сповідуючи, що Царство дійсно є серед нас, і прагнучи, щоб воно зростало.

359   У Мирній єктенії ми приносимо Господеві молитву Церкви за весь світ. Цим церковна спільнота сповідує явлене Царство Боже. Молитва Церкви за світ – вияв віри, що все є в Божих руках, і вияв готовності прийняти від Господа відповідь, яку Він зволить дати. У назві єктенії «Мирна» наголошується на потребі внутрішнього миру та примирення з усіма. Перше прохання єктенії вказує на те, що нашим миром є Сам Христос (пор. Еф. 2, 14) і в Ньому молимося. Прохання Мирної єктенії охоплюють благо Церкви, країни й усього творіння. Мирна єктенія виховує вірних ставити спільні справи понад приватні. Молитва «Господи, помилуй», яку вірні повторюють як відповідь спільноти на прохання єктенії, містить у собі і прохання про Божу милість, а також віру спільноти в те, що Він завжди дарує її.

360   Царство Боже є сповненням усіх пророцтв та обітниць Старого Завіту. Щоб нині повніше зрозуміти й прийняти Царство, ми пригадуємо ті пророцтва й обітниці, співаючи вірші псалмів, де про них сказано, упереміж із приспівами, у яких висловлено сповнення цих обітниць у Христі. Величним гимном «Єдинородний Сину» сповідуємо, що сповненням усіх Божих обітниць є Христове воплочення й Пасхальне таїнство. Співаючи приспіви «Молитвами Богородиці» та «Молитвами святих», єднаємося з тими, у яких це спасіння здійснилося. Такий спів псалмів із приспівами називається «антифонами», бо його виконують по черзі два крилоси. У Божественній Літургії є три антифони, останній з яких завершується Малим входом. У молитвах антифонів сповідуємо «невимовне чоловіколюбство» Христове і Його обітницю «вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я» Його.

361   Якщо співом антифонів ми переживаємо очікування Царства й «наближення» до нього, то Малий вхід показує, що, йдучи за Христом, ми вже входимо в Царство, в небо, в повноту Божого життя і молимося: «Вчини із входом нашим, щоб був входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять Твою доброту». Словами «Премудрість, прості!» диякон закликає нас скерувати увагу до Слова Божого, а вірні відповідають поклонінням Його Мудрості, явленій у книзі Євангелія. Вони готують свої серця до прийняття Слова. Саме тому вірні, творячи малий поклін, співають: «Прийдіте, поклонімося і припадім до Христа».

362   Священик з Євангелієм входить у святилище на знак того, що Божественну Літургію звершує єдиний Первосвященик – Ісус Христос, Який невидимо присутній серед нас і провадить нас до престолу. Єпископ або священик представляють Вічного Архиєрея, Який приніс досконалу жертву раз назавжди, вознісся на небо й, увійшовши у небесне святилище, сидить праворуч Отця (див. Євр. 9, 11-14.23-28).

363   У тропарях – піснеспівах на честь свята або святого зі зверненням до Христа, Богородиці або святих, і кондаках – піснеспівах, у яких розкривається богословський зміст святкування – Церква оспівує і показує недослідимі шляхи, якими Господь вводив і вводить кожного вірного у своє Царство.

364   Наше входження до Царства, піднесення до Неба і споглядання Пресвятої Тройці ми висловлюємо співом Трисвятого: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас», єднаючись у цьому співі з небесними хорами. У молитві Трисвятого ми, стоячи «перед славою святого жертовника», просимо Господа прийняти «з уст нас, грішних, трисвяту пісню» і відвідати «нас милістю Своєю».

365   Під час Трисвятої пісні архиєрей сходить на «горне сідалище». Архиєрей сідає, коли читають Апостола, а по обидва боки від нього сідають священики, представляючи Ісуса Христа посеред апостолів і символізуючи Церкву в її вчительському служінні.

366   Господь своїм Словом сотворив світ, Словом на Синаї покликав до служіння вибраний народ, у воплоченому Слові дарував людям спасіння. Люди покликані прийняти Слово Боже і відповісти на нього вірою: «Усе те, що нам сказав Господь, – виконаємо» (Вих. 24, 3). Справжнє слухання Слова Божого полягає в його виконанні: «Блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11, 28). Ті, що слухали Йоана в пустелі, й ті, що слухали Петра в день П’ятдесятниці, питали: «Що ж нам робити?» (Лк. 3, 10; Ді. 2, 37). Відповідаючи на Слово, ми приймаємо його життєдайну силу і, подібно до Богородиці, зберігаємо його в наших серцях і втілюємо в життя.

367 Слово Боже засвічує в наших серцях «нетлінне світло богопізнання», про що навчає молитва перед читанням Євангелія. Сенс слухання Слова Божого – у «розумінні євангельських проповідувань», аби прийняти їх як «блаженні заповіді» та, «перемігши всі тілесні похоті, провадити духовне життя, думаючи й діючи так, як угодно Богові». Виявом шанобливого слухання і приймання Божого Слова є схиляння голови під час читання Євангелія. У проповіді священик звіщає Благу Вість про великі Божі діла, закликає людей до втілення почутого Слова, «навчає і закликає уводити в життя ці добрі приклади^[1]». Вірні слухають Слово Боже, яке Господь промовляє до них через читання Апостола й Євангелія та через проповідь. Вони приймають Слово Боже до своїх сердець, немов зерно, яке має принести добрий плід у їхньому житті. Причащаючись же Христа-Слова, вірні стають Його носіями і благовісниками.

^[1] Юстин Філософ, Перша апологія, 67.

368 У Сугубій єктенії (єктенії усильного благання) Церква молиться за те, «щоб ми, пізнавши істину, були гідними її та в подвигах праведне життя вели і заповіді берегли, щоб вічне спасіння прийняти^[1]». На відміну від Мирної єктенії, у якій ми молимося за весь світ, у Сугубій поіменно поминаємо вірних, додаємо особливі прохання зібраної спільноти у відповідь на почуте Боже Слово й просимо Божої допомоги в різних обставинах життя вірних.

^[1] Юстин Філософ, Перша апологія, 65.

369   У Єктенії за оглашенних вірні моляться за тих, хто готується до Хрещення, щоб Господь «просвітив їх словом істини» і «прилічив їх до вибраного свого стада». Оглашенних допускали до трапези Слова для осягнення духовної зрілості й зцілення духовних недуг. Перед початком Євхаристійної трапези їх відпускали. Залишалися «тільки вірні», які зібралися для того, щоб кормитися поживою вічного життя – Тілом і Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа.